Як в умовах постійної війни живе Ізраїль
– Кто собирал ваш багаж? В чем вы будете ходить на интервью к израильским политикам? – запитує кремезний чоловік у білій сорочці.
В аеропорту "Бориспіль" реєструюся на рейс до Тель-Авіва. Працівники служби безпеки авіакомпанії-перевізника про мету візиту до Ізраїлю цікавляться в кожного пасажира. На одного витрачають зазвичай до 5 хв. Довідавшись, що ми з колегою – журналісти і їдемо у відрядження, допитують утричі довше. Скільки років працюю журналістом? Чи маю сім'ю? Чому в паспорті є візи арабських країн? Чи спілкуюся з арабами? Як давно знаю свого колегу? В нього питають те саме про мене. Працівник служби безпеки крутить у руках моє англомовне посвідчення. Нишпорить у рюкзаку. Розглядає мої три довгі сукні
– Обувь на каблуках есть? – ставить останнє запитання.
Заперечливо махаю головою.
Далі забирає паспорт і шепочеться з працівниками, які допитували мого колегу. За кілька хвилин повертається. Ліпить у паспорт наклейку, що контроль пройдено. Обводить на ній зеленим маркером літеру "А" й бажає щасливої дороги.
Перед посадкою дізнаємося, що наші місця в економ-класі змінили на бізнес-клас. Оскільки це лоу-кост, на борту задовольняємося лише кошерним обідом і пледами – в літаку прохолодно.
По праву руку від мене сидить огрядна жінка, на вигляд років 55. Людмила – біженка з Донецька. Летить до сина перебути війну. Він років 15 живе в Тель-Авіві. За 3,5 год. польоту дізнаюся, що вона – колишня депутатка Донецької обласної ради.
– Среди моих знакомых нету таких, которые бы поддерживали ополченцев. Но и Нацгвардию тоже не поддерживают. Зачем они стреляют в мирных людей на улицах? – перепитує Людмила. Про це розповідають у російських новинах. Українських телеканалів у Донецьку немає. – Сын закомандовал, чтобы мы приезжали. Поэтому из одной войны летим в другую. Но там хотя бы на улицах не стреляют, как у нас. Будем до октября. Может, у нас все наладится за это время.
У Тель-Авіві живуть близько 400 тисяч людей. Скляні хмарочоси, добротні дороги, зручні розв'язки. Їздять переважно малолітражками і бюджетними машинами. Автомобілів Mercedes чи Range Rover менше, ніж у Києві.
– Такими машинами тут тільки араби їздять. Вони, як українці чи росіяни, люблять усе дороге й блискуче, – пояснить згодом колишній киянин Роман Гольд. – Ізраїльтяни – раціональні. Поміж дорогою і дешевою річчю виберуть дешеву. Головне, щоб виконувала свою функцію. Машина їздить? Їздить. І яка різниця – дорога вона чи дешева? Через високі штрафи водії майже не порушують правил дорожнього руху. Паркуються досить щільно, тому в багатьох автівок подряпані задні й передні бампери.
У салонах і на дахах машин – ізраїльські прапорці. Більші звисають із вікон квартир. На вулицях чимало солдат. У формі, з автоматами. За плечима – величезні рюкзаки. Патрулюють місто переважно через веб-камери. А вояки переїжджають з одного до іншого місця служби – її в Ізраїлі проходить кожен, по три роки.
Триває чергова воєнна операція проти ХАМАСу (палестинський радикальний ісламіський рух і політична партія, яка править у Секторі Гази. – "Країна"). Терористи обстрілюють Ізраїль ракетами. Завдяки системі повітряної оборони "Залізний купол" їх знешкоджують у повітрі. Ізраїль у відповідь завдає точкових ударів. Оскільки бойовики ховаються за мирними жителями, під час обстрілів потерпають і вони. Але в день нашого прильоту сторони уклали триденне перемир'я. Тому сирен, які попереджують про ракетний обстріл, не чути.
– Якщо сирена в Тель-Авіві чи Єрусалимі – маєш хвилину, щоб добігти до найближчого бомбосховища. В містах поблизу Гази, – 15 секунд. Там люди фактично живуть у бомбосховищах. Для них це, як другий дім, – розповідає 28-річна Євгенія Даниленко, в якої зупиняємося на нічліг.
Вона – колишня киянка. У Тель-Авіві живе і працює майже три роки. Отримала ізраїльське громадянство, бо має бабусю-єврейку. Євгенія чекає нас на бульварі Ротшильда неподалік центру міста.
– Тут тусуються поети, художники. Жити в цьому районі – дуже дорого й престижно. Бачите, кожен третій гуляє із собакою, – киває на людей, які прогулюються з дворняжками на повідках. – В Ізраїлі зараз модно забирати собі бездомних псів. Ще краще – мати собаку-інваліда. Це означає, що така людина підтримує соціальні ініціативи.
Годинник показує десяту вечора, на вулицях повно молоді. Бари, ресторани з терасами на тротуарах забиті вщент.
– Видно, що перемир'я, – пояснює дорогою до свого будинку Євгенія. – Бо коли була війна й вили сирени, на вулицях нікого не було. Ізраїль – країна маленька, вісім мільйонів людей. У багатьох до армії забрали родичів. Усі сиділи в новинах. А взагалі вечори заведено проводити в кафе чи ресторанах. Тому столики треба замовляти заздалегідь.
Проходимо повз невеликий продуктовий магазин. Кілограм яблук коштує від 14 до 18 шекелів – 49–63 грн. За 8-кілограмовий кавун платимо майже 150 грн.
– Ціни зависокі і для ізраїльтян. Середня зарплата – 7 тис. шекелів. Це 27 тисяч гривень. Половина йде на оренду житла. Решта – на прожиття. Тому багато хто має дві роботи. До 18.00 працюють в офісах, а потім підробляють офіціантами, прибиральниками. Так само солдати. Того, що отримують в армії, вистачає лише на цигарки. Ввечері після служби – автомат у сейф, і – працювати в кафе. Офіціанти, до речі, добре заробляють – десь до 12 тисяч шекелів.
Півлітра води коштує майже 25 грн, звичайна булочка – так само. Порція супу – щонайменше 100 грн.
– І квартири дуже дорогі – від мільйона шекелів, – продовжує Євгенія. – Зате добре розвинута кредитна система. Низькі відсотки на позики, як у Європі. Тому ізраїльтяни майже все беруть у кредит. Навіть футболки. Можеш їх зносити, а кредит ще платиш.
Із Тель-Авіва до Єрусалима – 50 км, година їзди автобусом. У кожному – кондиціонер і безкоштовний Wi-Fi. Водії в чорних костюмах, білих сорочках і чорних краватках.
Поселяємось у центрі міста у 4-зірковому готелі.
– Попрасувати можете в моєму кабінеті, – каже на рецепції невисока жінка – власниця закладу. – Кабінет відкритий постійно. У вихідні я теж працюю. Якщо не з паперами, то допомагаю персоналу мити підлогу чи посуд.
Увечері йдемо прогулятися містом. За два квартали від готелю – ринок. Сьогодні четвер. Завтра ввечері початок шабату, тому на базарі тиснява. Багато ортодоксальних євреїв: у крислатих чорних капелюхах, із-під чорних костюмів визирають білі сорочки. Їх називають релігійними людьми. Перед шабатом вони із сім'ями закуповують продукти. Завтра о цій порі всі базари й магазини будуть зачинені.
Так само у п'ятницю закінчується триденне перемир'я. ХАМАС обіцяє відновити обстріли о восьмій ранку. Тому ввечері просимо на рецепції готелю показати бомбосховище. Це два приміщення на двох підвальних поверхах. У кожному колом розставлені стільці.
– В Ізраїлі бомбосховища є в кожному будинку чи торговельному центрі, – попередив перед поїздкою до Єрусалима полісмен, з яким познайомилися в Тель-Авіві. – А в новобудовах бомбосховище облаштовують у кожній квартирі. Обстріл можна перечекати й на сходовому майданчику. Це щонайменше хвилин 10. Ховаються не від ракет, а від їх осколків.
О 8.00 наступного дня чекаємо на звук сирени, щоб бігти в бомбосховище. Минає хвилин зо 20 – тиша.
– За весь місяць конфлікту Єрусалим обстрілювали разів зо п'ять. Тут спокійно, – говорить за кілька годин на зустрічі Роман Гольд.
У п'ятницю пообіді вулиці Єрусалима починають порожніти. О 16.00 зачиняються всі магазини й супермаркети. Перестає курсувати громадський транспорт, не їздять машини. Деякі світлофори переведені в режим очікування – мигає лише жовте світло. Центральною вулицею Яффо в бік Храмової гори йдуть релігійні євреї. Здебільшого, чоловіки з дітьми. Дружини готують удома вечерю. Настає шабат. Від заходу сонця в п'ятницю до заходу сонця в суботу ніхто й ніщо не працює. Лише таксисти, які в цей час тариф піднімають удвічі. Місто порожніє. На Яффо помічаємо кінське лайно. Його приберуть лише завтра ввечері. В шабат релігійним євреям, яких у місті близько 80%, заборонено навіть вмикати чи вимикати телевізор, світло, натискати на кнопки. Все це – робота. Про неї і думати заборонено.
– В шабат ми надихаємося, – каже Роман.
Майже в центрі міста натрапляємо на паб "Путин". Над вивіскою на шнурочку – п'ять російських прапорців. Його власник – росіянин, тому заклад відчинений. Заходимо всередину. Порожньо, жодного відвідувача. На стіні, навпроти барної стійки, розклеєні фото Путіна. Є кілька з часів його служби в КДБ, два знімки з колишньою дружиною, ще з десяток фотографій останніх років.
– Когда я называл это заведение его именем, два года назад, он еще не был таким плохим, – пояснює 30-річний чоловік за барною стійкою. Імені не каже, стверджує, що є власником закладу. – Теперь оно работает исключительно как бренд – завлекать клиентов. Местные нормально относятся. Вот только украинцам не нравится. А россияне наоборот – поддерживают. Правда, наших туристов, как и ваших, сейчас немного. Все из-за войны – и нашей, и вашей.
Останні два дні проводимо в Тель-
Авіві. Ізраїль і ХАМАС знову домовились про триденне перемир'я, тому сирен не чути.
– Эта война уже почти закончилась. Вот увидите, – каже нам на автобусній зупинці російськомовний солдат. – Денег нету воевать ни у Израиля, ни у ХАМАСа. Еще могут друг в друга пострелять пару дней, а потом наступит перемирие на год или даже на два. ХАМАС подсобирает денег на ракеты, а мы – на оборону.
Дорогою в Україну в аеропорту працівниця служби безпеки авіакомпанії запрошує на бесіду. Почувши, що ми – журналісти й були в Ізраїлі у відрядженні, кличе ще чотирьох працівників. Мене допитують троє чоловіків, колегу – троє жінок.
– Для журналістів у нас особлива процедура, – пояснюють англійською.
Перш ніж перевірити мій ручний багаж – вибачаються. Детально розпитують про те ж, що й у Києві. По кілька хвилин прослуховують узяті інтерв'ю. Гортають знімки на фотоапараті й мобільному. Нічого не видаляють. Цікавляться: навіщо їздили до Палестини.
– Ми ж – журналісти, не можемо писати про конфлікт лише з одного боку. А палестинці – це друга сторона вашого конфлікту, – відповідаю.
Через годину шестеро працівників служби безпеки перевіряють між собою, чи збігаються наші з колегою відповіді.
– Усе добре. Щасливої дороги. Контроль проходьте через бізнес-вихід, – каже, проводжаючи, одна з жінок. – Знаємо, що у вас зараз теж війна, як і в нас. Бажаємо вам перемоги. Надеріть Путіну дупу.
Ізраїльська армія посідає четверте місце в світі за потужністю
Ізраїль має близько 8 млн населення. Тут найвищий рівень життя серед країн Близького Сходу. А у світі за цим показником країна посідає 27 місце серед 182, за рейтингом ООН. ВВП на душу населення – до $36 тис. (в Україні – $3,9 тис.) Євреї становлять 75% населення, 20% – араби, решта – інші національності. Офіційні мови – іврит та арабська. Найбільші міста: Єрусалим – 828 тис. жителів, Тель-Авів – 404 тис., Хайфа – 270 тис.
Державу Ізраїль проголошено 14 травня 1948 року на території Палестини, що доти перебувала під мандатом Великої Британії. За планом ООН, тут мали з'явитися дві держави – євреїв та арабів. Однак останні були проти поділу території з Ізраїлем. Тож наступного дня після його проголошення арабські країни, що оточують Ізраїль з усіх боків, оголосили йому війну. Вона тривала два роки, Тель-Авів із неї вийшов переможцем. І взяв під свій контроль близько половини територій, що, за планом ООН, мали відійти арабській державі в Палестині. Потім була перемога в Шестиденній війні 1967 року, коли п'ять сусідніх арабських країн одночасно розпочали агресію проти Ізраїлю. Той узяв під свій контроль територію у три з половиною рази більшу, ніж мав до війни.
Через два десятиліття на Західному березі ріки Йордан та в Секторі Гази – невеликому анклавові біля кордону з Єгиптом – владу передано арабській Палестинській національній адміністрації. Уздовж кордону з нею Ізраїль 2003-го почав зводити захисну стіну 703 км завдовжки, щоби утруднити проникнення звідти терористів. У Секторі Гази 2007-го до влади прийшла радикальна ісламістська організація ХАМАС. Відтоді він є головною стороною конфлікту з Ізраїлем.
Бойовики обстрілюють Ізраїль ракетами, той у відповідь завдає точкових ударів із повітря. Військові операції тривають від кількох днів до півтора місяця. Потім сторони укладають перемир'я – на півроку або на невизначений час. Остання операція – "Непорушна скеля" – почалася 7 липня. Після того як поблизу поселення Гуш-Еціон зникли троє єврейських підлітків. Пізніше їх знайшли мертвими. Прем'єр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху в їх убивстві звинуватив ХАМАС. Той почав обстрілювати ракетами територію Ізраїлю. Його армія у відповідь знищила військову інфраструктуру в Секторі Гази. 26 серпня сторони підписали перемир'я на невизначений час. При тому обидві заявили про свою перемогу в конфлікті.
Ізраїльська армія за потужністю посідає четверте місце в світі – після американської, російської та китайської.
Коментарі