Лялькам фарбують волосся чаєм
Люблю працювати руками. Коли у 1990-х не було що їсти, навчилася плести шапочки й пінетки. Народила двох доньок. Їм сплету, потім – на продаж. Ходила з дитячим візочком і продавала вироби на базарі.
Коли почала займатися манікюрною справою, шукала, як відпочити душею. 2010 року потрапила на першу київську виставку ляльок у "Мистецькому Арсеналі". Щоб ляльку роздивитися зблизька, треба було вистояти в черзі. Я була вражена, ніч не спала – стільки в голові крутилося ідей. Наступного дня знову поїхала на виставку, щоб знайти, хто навчив би мене цієї справи.
Досі бережу Веду, свою першу ляльку. Як зазирну в її маленькі очі – отримую заряд позитиву. Перша вчителька – лялькарка Марина Зиміна – на майстер-класі сказала: "Зараз ліпите голівку. Запитайте, хлопчик це чи дівчинка, дідусь чи бабуся". У мене проявлялося щось носатеньке. Подумки запитала, якої воно статі. У голові почула відповідь: "Дівчинка". Вийшла на балкон покурити – думала, збожеволіла. Коли повернулася, знову поставила це питання. Почула ту ж відповідь.
Третя моя лялька брала участь у виставці в Дніпрі. Це був Мрійник – рудий, кучерявий, смішний. Став першою роботою, що її в мене придбали. Жінка, яка купила, потім багато робіт замовляла: на весілля сина, на 22-гу річницю подружнього життя.
Коли організовувала першу виставку, переживала. Думала, засміють, казатимуть: "Тобі стільки років, а ляльками бавишся". Тато мені так і говорив: "Бідна дитина, ти малою не награлася?"
Першу роботу на замовлення робила відомому політику. Подруга каже: "У друга ювілей. Що подарувати людині, яка все має? Він купив собі на день народження літак. Зроби йому іграшковий". Розповіла, що народився в селі, в дитинстві бідував. Насіння любить, завжди носить із собою. Вирішила зліпити хлопчика з літаком. Намучилася, доки поліпила соняшникові насінини, що їх поклала йому в кишені. Подруга вручала подарунок у ресторані. Казала, плакав, коли брав його до рук. Я отримала за ляльку 300 доларів.
Голову, руки й ноги ляльки ліплю із пластику для запікання. Коли нагрівається в руках, стає м'який, як пластилін. Приємний у роботі. Насолоджуюся з перших дотиків, як починаю розминати. Він ніби живий.
Відчуваю: хороша людина чи ні, сильна чи зранена. Так само з енергетикою ляльки. Вона диктує, якою хоче бути.
Тонкі риси обличчя ліплю не лише пальцями, а й інструментами. Найкраще підходить стоматологічний прилад – стек – гладилка номер чотири. У мене була учениця – викладачка Одеського медуніверситету. Казала: "Якщо розкажу студентам, що однією гладилкою можна зліпити ляльку, не повірять".
Розписую обличчя пастельними фарбами чи косметикою – тінями, рум'янами. Наношу найтоншими пензликами. Кожен шар закріплюю спеціальним лаком-фіксатором. Очі малюю акриловою фарбою. Вона висихає швидше за олійну.
Не люблю штучного волосся. Воно здешевлює роботу. Беру натуральне. Роблю з вовни кози чи лами. У першої вона шовковиста, у другої – кучерява. Забарвлюю звичайними фарбами для волосся, чаєм або кавою. Складно отримати світлі блондинисті відтінки – чай підходить для цього найкраще. Що дешевший, то ліпше – в ньому більше барвників.
Светри лялькам часто роблю зі шкарпеток, бо потрібне дрібне плетиво. Черевички шию зі шкіри. Буває, одягну ляльку, а вночі присниться: не годиться. Вранці можу весь одяг із неї зрізати.
Окреме мистецтво – зробити аксесуари. Ліпила дівчину, яка чекає відльоту з аеропорту. Вона сидить за столом, на якому лежать квиток, паспорт, мобільний і ключі від машини.
Одна дівчина попросила зробити на день народження відьмочку. Я зліпила трьох – руду, біляву й чорняву. Кожна мала кота відповідного кольору. Замовниця обрала руду – нахабну. Інших потім теж розібрали.
Спочатку робила багато ляльок-хлопців. Помітила, що вони всім подобаються, але купують більше дівчат.
Одна з останніх робіт, піратка, мені наснилася – її поза, вираз обличчя, впертість, рішучість. Зробила на одному подиху. Зазвичай процес забирає два-три тижні.
Часто купують ляльок люди заможні. Вони нерідко привозять круті сувеніри з усього світу. Кажуть: "Не повіриш, у мене вдома стільки красивого. А гості бачать тільки твою ляльку".
Буває, просять повторити ляльку. Не можу. Кожна – це особистість. Їх висота – майже 40 сантиметрів. Але виготовляю і малих сувенірних. Не проробляю їм рук, не шию взуття, та кожна має емоцію.
Одна дівчина придбала на виставці мою ляльку. Потім попросила: "Можна прийду на майстер-клас? Заплачу, але посиджу в куточку. Подивлюся, як ви це робите. Сама не зможу, я ніколи в руках голки не тримала". Кажу: "Якщо прийдеш, робитимеш усе разом з іншими". Вона таке виробляла – навіть голову ляльки, яку ліпила, мені в руки дати боялася, щоб я не зіпсувала. Кайфувала.
1 
1
Коментарі