Раїса Шматко допомагає бійцям на "нульовому блокпосту"
Моє волонтерство почалося, коли збирала гроші на операцію синові подруги. Організувала благодійний концерт. Пізніше мітингувала у Врадіївці проти ментівського бєспредєла. Стояла на мовному майдані і брала участь у Революції гідності.
Дочка казала, що посивіла під час Майдану. Мені було не так страшно бачити все наживо, як їй дивитися прямі трансляції. Вмикала всі три телевізори й комп'ютер. Коли почався силовий розгін, телефонує й кричить: "Мамо, ти де? Тут до вас зліва "Беркут" іде". Я відповіла, що п'ю каву в кафе. А вона дивиться пряму трансляцію й бачить мене з мегафоном на Інститутській.
У Маріїнському парку розмовляла з "беркутівцями" години дві чи три. Хотілося до совісті достукатися. Коли в людей полетіла перша граната, почала на них кричати: "Суки, що ж ви робите?!" Мене хлопці відтягли за руки. Далі снайперський обстріл почався, всі біжать. Спіткнулася об щось. Подивилася, а то хлопець лежить. Я до нього – підняти, а він мертвий. Люди стрибали через нього.
Праворуч від Стели був наш мобільний госпіталь. Охороняли його афганці. Я була вже там, а Іра Митрофанова – вона медик, витягала поранених із Маріїнки. Тут дзвонить подруга Ксенія. У неї теж поранений. Вона не місцева, Києва не знає. Я її до госпіталю телефоном вела. Потім – Іра: "Я в Доме офицеров. Тут на втором этаже много раненых и убитых. А на первый уже заходит "Беркут". Живой не выйду, не ищите меня". Думала, з'їду з глузду. Почала кричати до афганців, що мою Іру зараз уб'ють. Їхній командир Сашко Пойда пішов до Будинку офіцерів. Ми з Ксенією сиділи й молилися. За годину хлопці повернулися з Ірою. Сашко каже: "На твою Іру, заспокойся".
Нардеп-"регіонал" Олег Царьов (перебуває у розшуку за звинуваченням у державній зраді. – Країна) прислав моє ж фото з онуком, яке в "Одноклассниках" виклала, й написав: "Сука, внука любишь? Будешь висеть вместе с ним на Майдане. Адрес знаем". Після того сховала дітей у знайомої на квартирі. Сама додому не ходила – хлопці проводжали.
Готую презентацію фільму "Жінки Майдану". Знімала режисер Ольга Онишко. З листопада 2013-го по квітень 2014 року зробила 46 відеоінтерв'ю з активістками. Стрічка зайняла перше місце на кінофестивалі Fort Myers Film Festival у Флориді.
Майже не відправляю на фронт допомогу посилками. Намагаюся їздити сама. Ми потрібні бійцям, аби ті могли виговоритися. Для них наш приїзд – свято.
У Кримському солдати зробили лазню, завели курей. Улітку тяжко: нема води й повно змій. Боєць прокидається, а під боком – гадюка. У Пісках інша напасть – миші. У парамедика Ніки з добровольчого батальйону ОУН миша у спальнику привела мишенят.
Коти на передовій уже не можуть їсти мишей. Боєць чистить зброю, поряд лежить кіт. Перед носом – миша. Дивляться одне на одного. Майже в кожного бійця є собака або кіт. Сам не з'їсть, а тварину нагодує. Вивели мишей м'ятною олією. Три дні в інтернеті шукала, як із ними у Другу світову боролися. За мишами прийшли щури. Їх хлопці руками виловлюють.
Зараз зосередилисЯ на допомозі 93-й бригаді Збройних сил. Але опікуюсь і добробатами, які не увійшли ні в ЗСУ, ні у МВС. Вони – є і стоять на "нулі" (нульовий блокпост на лінії фронту між позиціями Збройних сил і бойовиків. – Країна). Держава їм не дає нічого, навіть статусу учасника бойових дій.
Завтра поїдемо у Широкине до "Тайри" – Юлії Паєвської. Дизайнер, очолювала федерацію айкідо "Мутокукай-Україна". Зараз не вилазить із передової, але досі не має посвідчення учасниці бойових дій. Просто парамедик. Ліля Сова мала свій бізнес у Донецьку. Пішла добровольцем на фронт. Довго думала, як можна відзначити таких жінок. Започаткувала відзнаку "Берегиня України". Це і волонтерки отримають, і вдови, і медики, і добровольці.
Недавно із села Кримське на Луганщині вивозили дітей. Водій грюкнув дверцятами. Дівчинка закрила голову руками й кинулася бігти: "Мамочка, спаси!" Мами в неї вже не було – снарядом убило. Або: осінь, бруд, дощ, холод. На блокпосту – скупчення техніки: танки, гаубиці. І серед цього жахіття – хлопчик, років 9, в осінній тоненькій мокрій курточці. Розуміє, що я – волонтер. Підходить: "Тьотю, я дуже їсти хочу".
Найважче було, коли попросили повідомити матері про загибель сина. Приїхали з побратимами, жінка відчинила. Стоїть, дивиться й мовчить. І ми мовчимо. Потім почала кричати: "Ой ти ж мій синочок!" Після того сказала: краще їздитиму на "нуль", ніж отак.
Маю фото, де серед живих залишилися двоє. Я – в тому числі. Це все розвідники з 93-ї бригади. Не можу дивитися на нього без сліз.
У квітні позаторік приїхала до добробатів у Піски. Зустрів "Піонер", командир відділення "Карпатської Січі". Зробив смачнющу каву. Розповідав про малу донечку. Такі анекдоти знав, що думала: він – одесит. А він із Донецька родом. Боявся одного – залишитися калікою. Коли їхали з позицій до Києва, подзвонила Ніка: "Піонера" вбили. Помер миттєво – осколок артилерійського снаряда влучив у серце.
Не ходжу на похорони бійців, бо не хочу бачити їх мертвими. У пам'яті вони для мене – живі.
Новий 2015 рік зустрічала на передовій у селі Тоненькому на Донеччині. Росіяни влаштували салют. Командир сказав лізти під землю у бліндаж й не виходити. Музикант Орест Криса узяв скрипку й почав грати Баха. На кілька хвилин перестала чути жах, який творився навколо.
Знайома з танкістом, якому 72 роки. Знаю бійців, яким за 60.
Їздив зі мною товариш. Засвітла – нічого. А вночі треба пробиратися в повній темряві без фар. Тут почався обстріл "трасерами" (снаряд, що світиться в польоті. – Країна). У нього очі круглі з жаху стали, істерика почалася. Гаркнула, аби заплющив очі й так сидів. Коли їхали назад, говорив сам із собою. Думала, збожеволів.
Багато волонтерів зійшли з дистанції. Важко збирати допомогу, сортувати, відправляти, вести численні звіти. Залишилися найвитриваліші. Неприємно, що гризня розпочалася серед самих волонтерів. Чимало хто піариться й обливає інших брудом. Пам'ятаю таке серед добробатів: пара людей сіють деструктив зсередини – і батальйону нема.
На початку війни люди активно допомагали армії. Приносили гроші, речі, купували необхідне спорядження. Зараз багато ледь зводять кінці з кінцями. Українці самі потребують допомоги.
2 
1
Коментарі