Ексклюзиви
четвер, 23 грудня 2010 14:00

Спілберґ брав приклад із Довженка

  Олесь Санін, кінорежисер, 38 років  Народився в місті Камінь-Каширський Волинської області. Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого: 1993 року - акторське відділення (майстерня Валентини Зимньої), 1998-го - курс режисури ігрового фільму (майстерня Леоніда Осики). Стажувався в Голландії та США. 1994-2000 роки - режисер, оператор, керівник департаменту фільмів і телепроектів в українському представництві корпорації Internews Network. Продюсер, оператор або режисер кількох десятків документальних та ігрових короткометражних фільмів. Лауреат Державної премії України ім. Довженка 2003 року за фільм "Мамай", "Срібної медалі" Академії мистецтв України, "Срібної медалі" імені братів Люм'єр. Грає на бандурі, торбані, колісній лірі. Деякий час робив музичні інструменти, успадкувавши ремесло від діда. Під псевдонімом Олесь Смик входить до Київського кобзарського цеху. Одружений, має трьох дітей.
Олесь Санін, кінорежисер, 38 років Народився в місті Камінь-Каширський Волинської області. Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого: 1993 року - акторське відділення (майстерня Валентини Зимньої), 1998-го - курс режисури ігрового фільму (майстерня Леоніда Осики). Стажувався в Голландії та США. 1994-2000 роки - режисер, оператор, керівник департаменту фільмів і телепроектів в українському представництві корпорації Internews Network. Продюсер, оператор або режисер кількох десятків документальних та ігрових короткометражних фільмів. Лауреат Державної премії України ім. Довженка 2003 року за фільм "Мамай", "Срібної медалі" Академії мистецтв України, "Срібної медалі" імені братів Люм'єр. Грає на бандурі, торбані, колісній лірі. Деякий час робив музичні інструменти, успадкувавши ремесло від діда. Під псевдонімом Олесь Смик входить до Київського кобзарського цеху. Одружений, має трьох дітей.

11 улюблених фільмів кінорежисера Олеся Саніна

1. "Земля" Олександра Довженка. Вперше побачив цей фільм у вісім років. Спочатку він мене лякав. Показують трактор, машина реально страшна. Пізніше, в 12-15 років, смішив: мужики зібралися, попісяли в трактор, бо закінчилася в радіаторі вода. А потім дивував. Я ніяк не міг його зрозуміти. Є фільми, які дивлюся наче сон: живу в ньому, але не знаю, як потрапив. Несуттєво, що було доти, важливо як зараз.

Кілька років тому мене запросили до Сполучених Штатів, до Нью-Йорка, читати лекції для студентів. Представили як одного з претендентів на Оскар за "Мамая". Дивлюсь, серед лекторів - Стівен Спілберґ. Затусував до нього на лекцію як студент. У залі десь до тисячі людей. Йому кажуть: "Ви придумали героя-надлюдину у фільмі "Щелепи". А він: "Ні, це не я. Навіть не Хічкок. Героя-надлюдину придумав Довженко у фільмі "Земля". Там головний герой - не людина, а земля. Кіно - це мистецтво, де героєм може стати що завгодно. І Довженко це зробив перший". "А саме про кіногероя?" - запитують Спілберґа. І він відповідає: "Той же Довженко зняв "Арсенал", де є герой, в якого стріляють і не можуть вбити. Тому що він головний герой фільму. Я з нього брав приклад". Сидів і прозрівав.

2. "Людина з кіноапаратом" Дзиґи Вертова. Це величезний документальний фільм. Народжувався на початку 1930-х, коли всі були окрилені новими режисерськими ходами. Фотограф Давид Кауфман взяв псевдо Дзиґа Вертов. Зібрав пацанів, які вміли фотографувати, дав до рук кінокамери, і вони почали знімати хроніку. Будівництво, ранок, людей, народження дитини, хід трамваїв - максимально відверто і чесно, натуралістично. Фільм учить створювати естетику з того, що бачиш навколо. Усе, що існує в сучасному кіно і рекламних роликах, народилося тоді. Це божевільний фільм.

3. "Тіні забутих предків" Сергія Параджанова. Один із дуже небагатьох фільмів, які можна назвати шедевром. Для мене це був перший фільм, який я усвідомив кольоровим. До того стрічки були тільки зняті на кольоровій плівці. А тут побачив, що це таке насправді.

Кадочнікова настільки органічна, що аж коли побачила це на екрані, зрозуміла, що ж вона зіграла. Це найкраща її робота. Далі були лише залишки, іскри Марічки. Хто це запалив? Думаю, Іван Миколайчук.

4. "Амадей" Мілоша Формана. Історія про Моцарта й Сальєрі. Усі вже звикли, хто кого отруїв. Історично це неправда, просто всім сподобалось як міф. А от Форман показав реалістично.

Якщо знімаєш про якусь епоху, є моменти, які точно їй відповідають: як носиш цього капелюха - так чи так. Дуже часто, особливо в американському кіно, люди виходять зі страшної печери, а таке враження, що з перукарні. Форман точно відтворив епоху Моцарта, хіба що видав за Відень Прагу. Показав справжній тодішній театр. Я люблю відстежувати еволюцію театру, і я знайшов її у Формана.

"Це італійська історія! Не тільки ж євреїв забирали в концтабори". "Тоді, - кажуть, - ніяких грошей не буде"

5. "Сталкер" Андрія Тарковського. До Чорнобиля виглядав абсолютно фантастичним фільмом. А зараз - майже документальний. Я кілька разів був у Чорнобильській зоні. Дуже схоже. Це наче умовність. Зона, у якій сам стаєш умовним.

Тарковський для себе визначав межу мистецтва. Відчиняєш двері - далі територія мистецтва, умовності, сну. І привчив глядача до манери свого висловлювання. Це все мало такий вплив на середовище, що змінилося саме середовище.

6. "Життя прекрасне" Роберто Беніньї. Фільм про те, як батько з дитиною потрапляє до концтабору, розповідає малому, що насправді це така гра. Фільм про нацизм, де людина своїм позитивним ставленням до життя змушує повірити в добро в найгірших умовах.

Один із продюсерів фільму Дональд Трахтенберг розказав мені історію його створення. Беніньї шукав вихід на світовий прокат і фінансування. Зв'язався з американцями. Ті приїхали в Рим, дуже довго вели переговори. За тиждень до початку зйомок запропонували декілька невеликих змін: героїв із концтабору повинні визволити американці. Беніньї: "Як? То ж був спротив, партизани італійські..." Але пом'явся і погодився. Друга умова: головний герой повинен бути євреєм. "Це історія мого дідуся і мого батька, - каже Беніньї. - Це італійська історія! Не тільки ж євреїв забирали до концтаборів". "Тоді, - кажуть, - ніяких грошей не буде". Наступного ранку Беніньї пішов на компроміс. А фільм все одно прекрасний.

7. "Сім самураїв" Акіри Куросави. Це - абсолютний вестерн. Його спочатку дуже не любили в Японії і вважали, що Куросава - запроданець, адже зняв відвертий бойовик. Але він неперевершений. Американці потім зробили рімейк - "Чудова сімка".

Куросава своїм фільмом відродив на батьківщині інтерес до всього питомо японського. Після війни слово "самурай" мало майже негативний зміст. Тому що це - люди, у яких була реальна імперія і вони здали її Америці. Вони повикидали свої самурайські мечі, і сказали: заборонено мати честь і гідність на лезі клинка. Все. Воювати не будемо ніколи. Так японці відреагували на свою поразку.

8. "Хоробре серце" Мела Ґібсона. Шотландці переглянули фільм і замислились: а чому б нам не мати власний парламент? І створили його.

Коли американські студії відмовились фінансувати зйомки, Ґібсон почав набирати акторів із народу. Тут суперреалістичні масовки - дві тисячі людей, кожен з яких вміє тримати зброю в руках. Так класно зняти купу народу дуже важко. Ґібсон хотів розказати про свободу. І розказав.

9. "Страсті Христові" Мела Ґібсона. Ґібсон - завзята людина, Колумб у кіно. Якщо подумати, як насправді відбувалося розп'яття, то крові в цьому фільмі навіть замало. Власники американських студій заявили, що фільм антисемітський. Коли чуєш рідною своєю мовою "Розіпни Його", найкраще усвідомлюєш, що ті, хто розіпнули, твої одноплемінники, і це не дуже приємно. Тому всі великі студії в США заблокували прокат. З'явилась одна людина, американський католик, який забезпечив прокат в маленьких містечках. А коли фільм почав окупатися, всі махнули рукою на антисемітизм.

10. "Леон-кіллер" Люка Бессона. Був на прем'єрі цього фільму. Французи казали Бессону: "Люка, чому ти зрадив мистецтво?" Бессон вихований в Європі, тому знає, що таке справжнє мистецтво. А продався американцям, які його імітують. Європейське кіно намагається робити маленькі історії про справжніх людей. В Америці - великі картини про Міккі Маусів. Люка все змішав: в "Леоні-кіллері" справжні люди живуть у несправжньому Нью-Йорку.

11. "Аватар" Джеймса Камерона. Камерон дуже довго чекав можливості, коли технологічно вдасться це зробити. "Аватар" масово привів людей у кіно, хоч сюжетик і какашка. Камерон хотів дати можливість глядачеві асоціювати себе з іншим героєм в іншому просторі й часі. Вдягаєш маску і фізично стаєш іншою людиною. Я в тих чувачків синіх вірив, коли дивився.

Зараз ви читаєте новину «Спілберґ брав приклад із Довженка ». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути