На моїй школі висить російський прапор і під час лінійки лунає радянський гімн

Як стати українським письменником у Криму

Українська мова в мене від бабусі. Вона переїхала до Криму 1964 року з Вінниці – хворіла на сухоти. У школі навіть розмов не було про те, що хтось любить Україну, а хтось не любить. Люди дуже рівно ставилися до цього. В бібліотеках було багато українських книжок. Тільки між собою мало розмовляли українською, хіба в селах.

Шкільні друзі мріяли вивчитися і влаштуватися в Москві. Більшість однокласників радіють, що мають російський паспорт.

Колотнеча на півострові, коли росіяни й українці нібито щось не поділили, почалася приблизно з 1999 року. Під час кожних виборів до Криму приїжджали московські піартехнологи й розповідали, що треба приєднуватися до Росії, бо там вищій рівень життя. ­Україна ж, коли здобула незалежність, почала потихеньку втрачати Крим. Україна там ніби була, але її там не було.

З дитинства поряд із російськими книжками у мене завжди були українські: Марко Вовчок, Валер'ян Підмогильний, Іван Франко, Ольга Кобилянська. Я не бачив різниці, якою мовою читати. Та коли після школи постало питання вибору, зупинився на українській. Російську не відчуваю, не можу нею писати.

 

Перша книжка вийшла 1998 року в Саках. У друкарні не було українського шрифту. Замість "і" поставили знак оклику.

Друкувався в єдиній україномовній газеті на півострові "Кримська світлиця". Її наклад був три тисячі примірників.

Україномовного спілкування в мене не було. Щоб краще знати мову, вчив вірші й уривки прози. Виписував слова із словника Грінченка. Письменник і редактор Данило Кононенко порадив писати прозу. Він став 13-ю жертвою волноваської трагедії. Коли дивився новини про цей обстріл, отримав інсульт і помер.

Після університету деякий час працював у сільській школі вчителем української мови. Тоді, у 1998–1999 роках, з Узбекистану і Казахстану поверталися кримські татари. Приїздили й починали вчити українську навіть старшокласники, які раніше її не чули. Казали: російська нам не потрібна, ми живемо в Україні.

Крим для українського письменника не був перспективний. На літературний вечір могли прийти п'ятеро осіб.

Якщо в Росії почнуться масові акції протесту, з'явиться можливість повернути Крим.

Їздив туди до брата. На моїй школі висів російський прапор, під час лінійки 1 вересня лунав радянський гімн. На уроках історії вчать, що 1954 року Україна загарбала Крим, а тепер Росія звільнила його.

×