Понад 300 антикварних книжок зібрала Ярина Цимбал
Не вважаю себе колекціонером. Вони ганяються за добрим виглядом книжки – щоб ніде не було надірвано, забруднено. Мені головне – текст. Можу купити без палітурки чи частини сторінок. Мої інтереси охоплюють 1920-ті. Тому більшість книжок – цих років. Зібрала понад 300 антикварних видань.
Беру книжки переважно у букіністів. На аукціонах не купую – не люблю торгуватися. Кілька придбала через інтернет у Москві. Мені їх таємно привезли друзі. Якби на кордоні знайшли антикварні видання, могли б вилучити.
Перші свої антикварні книжки купила із землі на Петрівці. 2001-го ми з чоловіком поїхали туди. Гаманець лежав у нього в рюкзаку. Микола відійшов на кількадесят метрів уперед. Тут я побачила в одного хлопця серед мотлоху російсько-український словник Овсія Ізюмова 1930 року. Байдуже погортала, аби продавець не здогадався, що хочу його купити. За словник просив 5 гривень. Я повільно відійшла. Коли продавець мене вже не бачив, побігла за Миколою: "Негайно давай гаманець!" Повернулася, простягнула купюру з байдужим виглядом. Продавець здмухнув із книжки порох і каже: "Берите, девушка, пыль веков". Цей словник час від часу і зараз з'являється в продажу порівняно недорого – за 200 гривень. У ньому є слова, які не вживають, але ще не вважають застарілими. Якось чоловік читав вірші Майка Йогансена. Питає: "Що таке "літепло?" Кажу: "Тепла вода".
Майк Йогансен – мій давній герой. Рік, коли не пощастило купити його книжку, вважаю невдалим. Писала про нього дисертацію. Письменник належав до доби "червоного ренесансу". Розстріляний 1937-го. Першу мою книжку Йогансена, збірку "Д'горі" 1921 року, подарував мій науковий керівник Микола Жулинський. Один із найкращих репортажів Йогансена – "Подорож людини під кепом" 1929-го. Розповідь про поїздку в єврейські колонії на Херсонщині. Вона увійде до антології репортажу. Збірка готується до друку у видавництві "Темпора" в серії "Наші 20-ті". Має з'явитися восени.
Тексти 1920-х – суцільна словесна насолода. В ті роки стався творчий вибух. У літературу прийшли багато людей, які за царату не мали жодних шансів на освіту. Тільки Йогансен 1917‑го закінчив Харківський імператорський університет. Решта – переважно босяки, вихідці з села.
До 1930-го багато хто сприймав УСРР як українську державу – була українізація, влада фінансувала видання книжок. Потім це різко обірвалося. Тепер можемо звинувачувати людей, що вони загравали з радянською владою, були сліпими кошенятами. Це ми такі розумні заднім числом. А самі вчора голосували за одних, а сьогодні вони – зрадники. Тичина писав: "Орел, тризубець, серп і молот – і кожен виступає як своє". Людям важко було розібратися, що з цього – своє.
Наклади книжок, окрім підручників, у 1920-ті сягали п'ять тисяч. Якщо тираж був більший, автору мали платити подвійний гонорар. Книжки друкували на дешевому папері – такому, в який ковбасу й оселедці загортали. Після революції, в умовах розрухи, не було ніякого. З газетами те саме: один номер виходив, як полотнище зеленого кольору, наступний – удвічі менший і жовтого. Збірник "Вир революції" Валер'яна Поліщука надрукували 1921 року в Катеринославі на цупкому фіолетовому майже картоні.
Книжки були здебільшого в дешевих м'яких обкладинках. У твердих палітурках – тільки словники, адже ними активно користувалися. Книжки часто не обрізали: у них були нерівні краї, нерозрізані сторінки. Коли 2000-го читала в бібліотеці Йогансена, мусила розрізати сторінки – книжкою до мене 80 років ніхто не користувався. В інституті літератури зберігається бібліотека Івана Франка. Там є примірники з нерозрізаними сторінками. Їх не можна чіпати, бо такими їх лишив Франко.
Деякі букіністи продають книжки, не реставруючи. Щоб власник міг прибрати їх на свій смак – у скромну обкладинку чи в дорогі золоті береги.
Коли купувала зібрання творів Еміля Золя в українському перекладі – як вони смерділи старим салом! Ми їх провітрювали. Зазвичай всі ці книжки десятиліттями стояли в приватних бібліотеках. Потім нащадки власника викидали їх у гараж чи сарай до мотоцикла. Вони набиралися запаху бензину або солярки. Тому закладаю в книжки напахчені парфумами паперові смужки-закладки.
П'ять книжок із колекції Ярини Цимбал
1. Експериментальний роман Дмитра Бузька "Голяндія", 1930 рік. Його готували до перевидання добрих п'ять років, але так і не надрукували. У мене є примірник із видавництва "Література і мистецтво", з яким працював редактор. Текст написано у формі розмови з читачем. Це документальний репортаж про комуну в селі Сокільче на Житомирщині. Його розбавлено роздумами автора про те, як писати роман. Наприклад, він запитує у читача: чи можлива любов між комунарами Петром і Гафійкою? Ці діалоги з читачем редактор повикидав.
2. "Очерки гоголевского периода русской литературы" Миколи Чернишевського, 1909 рік. Книжка змінила кількох власників. Спершу належала юристу Олексію Гольденвейзеру, однокласникові Миколи Зерова. Очевидно, він подарував книжку Зерову, а той – своєму братові Дмитру. Залишив у книжці дарчий напис дрібними літерами: "Любимому нашему брату Димитрию. Июня 19 дня 1909 года. Николай Зеров". Книжку купив мій брат Богдан у Києві на антикварному злеті. Свого часу вона дісталася директору кролевецької школи Михайлу Сереженку від перекладача Миколи Лукаша. Після смерті Сереженка родина розпродала всю бібліотеку. Автограф Зерова не помітили. А то за неї загнули б у кілька разів вищу ціну.
3. "Дикий мед", Леонід Первомайський, 1963 рік. Роман про воєнного фотокореспондента Варвару Княжич. У неї була любов із полковником. У героїні є прототип – фотограф Галина Санько. Вона була знайома з Первомайським. Я випадково купила його збірку "Стихотворения" з дарчим написом: "Боевому товарищу Галине Санько в память о днях войны и общих поездках по плохим дорогах, о которых остались хорошие воспоминания. 8.Х.1945. Киев". Придбала її через інтернет у російському місті Курган. Як книжка потрапила туди, не знаю. Галина Санько померла в Москві.
4. Переклад "Слова о Полку Ігоревім" Володимира Кендзерського, 1874 рік, виданий у Кременчуку. Купила книжку років п'ять тому у Харкові.
5. Збірка віршів Максима Рильського "Мости", 1948 рік. Має дарчий напис письменнику Костянтину Лордкіпанідзе. Купила через інтернет у Тбілісі. Тут є друкарська помилка – пропущено рядок у вірші. Тому Рильський вписав його від руки.
3 
1
Коментарі