Коли 2013-го їхали в Ірак, журналістам не хотіли давати візу. Довелося вигадати, що хочемо презентувати книжку з психології. Напарник справді її написав. Але справжньою нашою метою був Курдистан – розділена між чотирма країнами етнічна територія.
Ми потрапили на війну: турки розпочали контртерористичну операцію проти курдських бойовиків. Перед цим у Стамбулі попали під сльозогінний газ і кийки. На площі Таксім вирував тамтешній майдан.
У зеленому одязі ми мали вигляд військових. У місті Сіірт нас звинуватили у шпигунстві на користь курдів і заарештували. За 3 години відпустили – не було доказів. Насправді вони були, але сховані. Картку пам'яті запхав у потаємну кишеню. Там було фото й відео руху військової техніки. Якби знайшли, могли б розстріляти. Це був той випадок, коли можна було називатися ким завгодно – тільки не медійником. Для турків усі журналісти були шпигунами.
Прага стала першим містом, куди автостопом добрався сам. Стараюся мандрувати з компаньйоном. Поїздка не задалася від початку: на роботі не давали відпустки, а напарниця відмовилася, бо не мала грошей. Протягом тижневої поїздки сталася купа неприємностей: захворів, тріснуло взуття, понатирав мозолі, пес ледь не покусав. Я не знав ні чеської, ні німецької. Сів на лавці з'їсти канапку. До мене підійшли дві дівчини й вигнали звідти, бо то був лесбійський парк.
У Норвегії були ранньою весною. Мандрували переважно горами. Поїхали непідготовлені. У нас було погане спорядження, тому постійно перемерзали, мали мокрі ноги, маленький намет зносило вітром. Ще й потрапили під дощі. Кілька разів ночували в занедбаних будиночках – практично на руїнах. Виручали примус і термос – постійно пили гаряче. За всю подорож не змогли поговорити з жодним корінним жителем. Усі, хто нас підвозив, із ким списувалися і спілкувалися, були неетнічними норвежцями.
За місяць із майбутньою дружиною автостопом об'їхали всі Балкани. Коли перебиралися через угорсько-сербський кордон, їй прийшла есемеска від подруги: "Будьте обережні. У Сербії почалася війна". І в цей момент чую, як летить СУ-27. Після Курдистану я легко його вгадував. Кажу: "Винищувач. На нас заходить". Тієї ж секунди літак на бриючому польоті пройшов над нашими головами. Як виявилося, у сусідньому містечку було авіашоу. Пілот ховався за лісом, щоб потім ефектно з'явитися перед глядачами. А подруга переплутала Сербію із Сирією.
На кілька днів застряли на дикому пляжі в Албанії. Це був тренінг із виживання: їжа закінчилася, молюсків не знайшли. Три дні сиділи на інжирі – сушений, варений, смажений.
Позаторік вирішили знайти щось цікаве в себе. За два тижні об'їхали майже 20 локацій Південної України. Придумали дві умови: ночуємо тільки в наметах і щодня долаємо не менш як 100 кілометрів.
У Криму тролили росіян. Максимально наближалися до російських блокпостів, зупинялися і фотографувалися з портретом Болбочана (Петро Болбочан, полковник армії УНР, 1883–1919. – Країна). 100 років тому під час війни з більшовиками він повернув Україні Крим.
Хотіли попасти в Олешківські піски, але національний заповідник перетворили на військовий полігон. Ми зайшли з іншого боку, провели у пісках весь день. У якийсь момент нас мало не накрила артилерія та міномети. Полігон справді працював.
Мандрували 10 днів Ісландією. Подорожували орендованою машиною, жили в наметах, їжу готували на примусі. Хотіли зрозуміти, наскільки дешево це можна зробити. Витратили на людину 340 доларів. Вийшло вп'ятеро дешевше за середньостатистичну пропозицію організованих мандрів. Машину орендували за 70 доларів у день. Часто користувалися безплатними туалетом, купалися в гейзерах. Сидимо в 50-градусній воді, дивимося на океан, а згори падає сніг.
Цієї зими став першим українцем, який автостопом дістався Антарктиди. Попутками доїхав від Буенос-Айреса до Ушуаї, а звідти – до української антарктичної станції "Академік Вернадський" та острова Лахіль. Уже подав попередню заявку на реєстрацію національного рекорду. Враховуючи переліт через Атлантику, подолав майже
14 тисяч кілометрів. Дорогою двічі ночував на островах, не знаючи, чим добиратимуся далі.
Основні проблеми – це різка і часта зміна погоди та висока вологість. Коли вона сягала 98 відсотків, промокало все.
4 
1
Коментарі