Речовими доказами у кримінальній справі Олексія Сорокіна стали шматки хліба часів Голодомору
Киянина, 64-річного Олексія Сорокіна, заарештували працівники Народного комісаріату державної безпеки Української Радянської Соціалістичної Республіки 26 червня 1941-го. Мешкав за адресою: вул. Перша Лугова, 40-а, кв. 2.
Уродженець села Клепачі Хорольського повіту на Полтавщині закінчив народне училище та вчительські курси, останнім часом працював регентом хору Вознесенської церкви на Байковому кладовищі. У поле зору органів потрапляв неодноразово: 1926 року арештовувала ГПУ й позбавляла виборчих прав як "служителя культів"; 1940-го засудили на три місяці примусових робіт за прогул – "порушення указу про працю". Окрім дружини, домогосподарки – 51-річної Зінаїди Сорокіної, мав 56-річного брата Юхима, який жив у Лубнах, і сестру Параску, 52 роки.
Під час обшуку у квартирі Олексія вилучили паспорт, дві книжки релігійного характеру, видання 1891 року "Національне питання в Росії", блокнот із прізвищами, щоденник і довідки, три фотокартки, шматочки хліба часів Голодомору 1932–1933 років і записки до них. Більшість вилучених матеріалів енкаведисти знищать як такі, що "не є речовими доказами для слідства й не становлять жодної матеріальної цінності".
Сорокіна звинуватили в тому, що, будучи активним учасником церковної громади Байкового кладовища – членом церковної п'ятірки, проводив антирадянську агітацію і висловлював контрреволюційні погляди – критикував сталінську конституцію, заходи партії й уряду, зводив наклепи на членів політбюро ЦК ВКП (б), поширював поразницькі чутки й вихваляв нацистів.
За даними енкаведистів, у серпні 1940 року під час розмови з близьким знайомим у церкві Олексій Сорокін заявляв: "Радвлада – це обман, вона сама себе обманює. Народна влада і свобода для людей дані законом – Сталінською Конституцією, а насправді інше робиться, значить, вірити не можна. Владу мають у своїх руках безбожники, й вони тепер розоряють у Західній Україні наші церкви".
6 квітня 1941-го Сорокін покликав до себе у квартиру знайомих і за обідом стверджував: "Якби тільки розпочалася війна наших із Німеччиною, то я вас запевняю, що більше половини населення проти війни буде, майже всі не задоволені радянським життям. Подумайте, в дядька забрали все. Він із села їде в місто купити собі хліб, щоб із голоду не померти, а раніше в селі дядько все мав, сам продавав хліб і з голоду не вмирав. Ось до чого ми дожили, ось що ми бачимо. Так як же? Дядько буде воювати, за кого і кого буде захищати – нам потрібна друга революція".
Повертаючись із церкви 27 квітня 1941-го, Сорокін знову запросив до себе знайомих і за обідом висловлював антисемітські погляди: "Потрібно, хоч би чого це вартувало, знищити цю націю. Ці прокляті… забрали у свої руки владу і нас мучать. На них треба другого Столипіна, як у Німеччині Гітлера, ось тоді нам усім буде добре жити на світі".
Чи справді Олексій Сорокін говорив щось подібне, невідомо. У кримінальній справі відсутні будь-які докази, що підтверджували б вірогідність енкаведистських даних – ані оперативної інформації, ані свідчень агентів спецслужб або ж свідчень знайомих. Імовірно, зафіксовані "контрреволюційні твердження" були наслідком творчості самих "лицарів плаща і кинджала".
Через стрімкий наступ нацистських військ працівники НКГБ Української РСР евакуювалися з Києва до Новосибірська, прихопивши із собою "неблагонадійного" Олексія Сорокіна. Перший допит розпочався об 11:40 в Новосибірську 22 липня 1941-го. Допитував слідчий слідчої частини НКГБ УРСР, сержант держбезпеки Мариненко.
– Назвіть своїх близьких знайомих і охарактеризуйте їх? – типове запитання від слідчого.
– Моїми близькими знайомими є такі особи:
1. Остринський Павло – священник церкви на Байковому кладовищі в місті Київ. Живе в Києві у громадянки Кротевич Марії Прокопівни, точної адреси якої не пам'ятаю. Знайомий із ним із 21/VI-1940 року. Взаємовідносини нормальні.
2. Пустотін Іван Семенович, 40–45 років, мешкає в Києві, на Слобідці, точної адреси не знаю, тому що я в нього на квартирі не був, а він у мене у квартирі декілька разів був. Взаємовідносини з ним нормальні.
3. Пазюра Трохим Петрович – член церковної ради (п'ятірки). Із ним знайомий з 1941 року, тобто з того часу як із ним почав працювати в церковній п'ятірці. Я іноді з ним сварився через оплату за роботу церковного хору.
4. Горинович Адоліна Харитонівна, 45–48 років, живе на Боєнському провулку в місті Києві, домогосподарка, є членом церковної п'ятірки й заступником церковного старости.
5. Селезньов Василь Іванович, 68 років, член церковної п'ятірки, він також і голова церковної п'ятірки. За соціальним статусом він робітник, працював на цвяховому заводі в м. Києві. Мешкає по вул. Комінтерну, №13. Із ним я знайомий з 1928 року, взаємовідносини з ним нормальні.
6. Камишлейцева Софія Іванівна, біля 70 років, є членом п'ятірки, в минулому була церковною старостою. Живе в Києві, Комінтерну, 15, знайомі ми з 1928 року. Взаємовідносини між нами нормальні.
– Розкажіть, як часто збиралася ваша п'ятірка на засідання, де саме і хто був присутнім? – допитувався слідчий.
– Засідання п'ятірки відбувалися раз на дві неділі, а іноді й на три. Засідання проводили завжди в церкві Байкового кладовища, були присутні: я – Сорокін, Селезньов, Горинович, Кротевич і Пазюра. Іноді запрошували Острінського й Пустотіна. На цих засіданнях обговорювали питання чисто церковно-господарського характеру.
На допиті 30 липня 1941-го Олексій Сорокін не визнавав своєї провини, заперечував усі звинувачення й наведені енкаведистами факти. Протистояння слідчого й ув'язненого зафіксовано у протоколі допиту.
Запитання: Ви заарештовані і притягуєтеся до кримінальної відповідальності за Вашу антирадянську діяльність. Розкажіть, що змусило Вас стати на цей шлях?
Відповідь: Я антирадянською діяльністю ніколи не займався, за виключенням того, що працював у церковній п'ятірці та керував церковним хором до дня арешту.
Запитання: Ви кажете нещиро. Слідством встановлено, що Ви систематично проводили контрреволюційну агітацію антисемітського характеру. Розкажіть про це.
Відповідь: Я ніколи агітацію антисемітського характеру не проводив.
Запитання: Ви кажете неправду. Слідством точно встановлено, що наклепницьки відгукувалися на адресу керівництва партії й уряду, зокрема опошляли т. Ворошилова. Вимагаю правдивих показів по суті.
Відповідь: Я ніколи наклепницьки не відгукувався на адресу керівників партії й уряду.
Запитання: Ви систематично агітували проти заходів, які проводили партія і уряд. Дайте правдиві покази по суті поставленого запитання.
Відповідь: Я ніколи не агітував проти заходів, що проводили партія та уряд.
Запитання: Слідством встановлено, що Ви систематично агітували серед відсталої частини населення, намагаючись довести, що сталінська конституція написана тільки на папері красиво, а насправді, буцімто, не виконується радвладою. При цьому вихвалюючи фашистський устрій Німеччини й Гітлера. Вимагаю від Вас щирих показів по суті.
Відповідь: Проти конституції я ніколи не агітував і фашистського устрою Німеччини й Гітлера ніколи не вихваляв.
Слідчому Мариненку не залишалося нічого іншого, як шукати доказів контрреволюційних поглядів Сорокіна у вилучених у нього під час обшуку книжках і рукописах. Три фотокартки, на яких обвинувачуваний у військовій формі; особисті листи релігійного характеру на 17 аркушах із зошита, рукопис на одному аркуші з настановами проповідникам, декілька шматочків хліба часів Голодомору, загорнуті в записки-послання, – речові докази в цій кримінальній справі.
Енкаведист прискіпливо опрацював листи Олексія Сорокіна до митрополита Київського Костянтина, в миру – Костянтин Дяков, заарештованого 29 жовтня 1937-го під час служби в Покровському храмі на Солом'янці за звинуваченням у приналежності до "антирадянської фашистської організації церковників". В одному з них Сорокін дещо необачно написав: "Часи язичництва наближаються посилено і потрібна допомога Пастиреначальника Христа, щоб спасти Христове стадо і зберегти його від вовків в овечій шкурі та безстрашно привести його Христу і сказати: "Се аз и дети, яже дал ми еси" ("Ось я і діти, котрих дав мені Бог". – Країна).
До цієї фрази й присікався слідчий Мариненко.
– На ім'я архієрея у своєму листі від 1.06.1937 року Ви писали "Часи язичництва наступають посилено, потрібна допомога, щоб порятувати Христове стадо і зберегти його від вовків в овечій шкурі…" Кого Ви називаєте язичниками в нашій дійсності?
Олексій Сорокін зауважив, що відповісти на це запитання не може. Пояснивши це тим, що язичників "у теперішній час в нашій дійсності немає".
– Як треба розуміти "Часи язичництва наступають посилено"? – далі допитувався слідчий.
– Це треба розуміти, що йдуть часи невіри в Бога.
– Кого Ви називаєте у своєму листі вовками в овечій шкурі?
– Вовками в овечій шкурі у своєму листі я називаю тих священників, які вели розкладницьку роботу в церквах 1937 року.
– Якщо Ви називаєте вовками в овечій шкурі священників, то чому ж ви не назвали їхніх прізвищ?
– Прізвищ я не згадував, тому що він цих осіб добре знав і з мого нагадування міг зрозуміти, про кого саме йде мова в листі.
Не дивлячись на те, що Сорокін заперечував усі звинувачення, слідчий Мариненко 30 липня 1941-го підписав постанову, згідно з якою заарештований достатньо викривається, що "різко налаштований проти радянської влади. Систематично висловлював свої контрреволюційні погляди антисемітського і поразницького характеру, вихваляючи при цьому фашистський устрій Німеччини й Гітлера. Наклепницьки висловлювався проти керівників партії й уряду. Агітував проти заходів, що проводили партія та уряд. Поширював наклепницькі чутки поразницького характеру".
Кримінальна справа Олексія Сорокіна – унікальна. Це єдина виявлена на сьогодні кримінальна справа, в якій речовим доказом були шматки хліба часів Голодомору. Чоловік стверджував, що зберігав їх як пам'ять про пережитий голод, щоб розповісти про це доньці. Шматки хліба були загорнуті у дві записки: "Тут зберігається зразочок хліба, який їли селяни навесні 1932 року. Ми, кияни, поки ще маємо хліб і порівняно не пухнемо з голоду, хоча недоїдаємо страшно. Який страшний голод!
Зразочок селянського хліба до цього додаю. Склад цього хліба мені не відомий.
Це зразочок для нашого повчання", – йшлося в записці із 1932 року.
"Навесні 1933-го голод припік так усіх киян, що вони вживали в їжу все, що траплялося, а замість хліба пекли коржики з кори жолудів і лушпиння з картоплі і всяких домішок.
Такий зразочок хліба я залишив моїм дітям на приклад і повчання.
Який страшний голод! Жах!" – зазначалося в іншій записці, від 1933-го.
За версією енкаведистів, Олексій Сорокін планував використати шматочки хліба із сурогатів як наочність для антирадянської агітації.
– У Вас при обшуку вилучені зразки в кількості двох шматочків якихось сурогатів. Поясніть, що це таке?
– Так, справді в мене вилучено два шматки хліба. Ці шматки в мене зберігалися з 1932–1933 років. У ці роки не було хліба, оскільки була голодовка й люди виготовляли хліб із сурогатів, який їли.
– З якою ціллю Ви його зберігали?
– Дані експонати зберігав для пам'яті своєї доньки про пережиті важкі роки. Інших цілей при цьому я не переслідував.
– Ви кажете неправду. Рік тому назад померла Ваша дочка, але Ви продовжували зберігати в себе ці експонати. Поясніть з якою ціллю Ви зберігали їх?
– Ці експонати я зберігав для дочки, але коли вона вмерла, то ці експонати залишились тільки тому, що я про них забув, а тому й не знищив.
– Ви кажете неправду. Слідство має дані, що Ви зберігали ці експонати з контрреволюційною метою, використовуючи їх як наочний посібник для контрреволюційної агітації проти радянської влади.
– Я ці експонати зберігав у себе, але ніякої контрреволюційної мети не переслідував.
12 жовтня 1941-го Особлива нарада при НКВД СРСР постановила Олексія Сорокіна за антирадянську агітацію заслати в Красноярський край строком на п'ять років. Подальша доля невідома.
3 
1
Коментарі