У школах "Хабаду" вчать чотири мови
У 30 українських містах є центри одного з найбільших хасидських рухів світу, релігійної організації "Хабад". Найчисленніша спільнота – в Одесі. До неї належать 30 тис. осіб. Мають синагогу й мережу приватних навчально-виховних комплексів "Хабад Ор-Авнер". Це три садки, дві початкові й одна старша школи, два інтернати-пансіонати, університет. Навчання безкоштовне. При синагозі працює єшива – вищий духовний єврейський навчальний заклад. Тут є стипендіальні програми для учнів. Окремо – курси для молоді та людей літнього віку.
Інтернат-пансіон "Дитячий будинок "Мішпаха" для хлопців розташований на вул. Базарній в Одесі. Тут також діє школа для хлопців. 38 із 60 учнів живуть в інтернаті. Вчаться з першого по дев'ятий клас. Старші – в іншій школі разом із дівчатами.
Нас зустрічає 45-річна Хая Вольф. Її чоловік рабин Авраам Вольф очолює громаду. Приїхали в Україну з Ізраїлю. Виховують восьмеро дітей.
– Тут викладання з ухилом до традицій. Інші наші школи більш світські, – Хая говорить російською з акцентом. – Після цього можна продовжити навчання в релігійних закладах Ізраїлю.
У кожної дитини в пансіонаті є ґаджет із камерою та звуком. Можуть займатися дистанційно.
До пандемії багато волонтерів проводили заняття для дітей. Довелося відмовитися. Як і від допомоги лікарів з Ізраїлю та США. Раніше на три дні приїздили, наприклад окулісти. Перевіряли, ставили діагнози.
У пансіонах живуть діти з єврейських родин, які потрапили у складне становище, сироти. У 18 років вихованці вирішують, як жити далі. Багато йдуть у наш університет. Потім допомагаємо знайти роботу.
Тут вчаться і мої діти. Це й почалося з них. Коли заснували громаду, треба було місце, де виховувати дітей на івриті. Спершу сюди їхали студенти на стажування з одного педагогічного інституту Ізраїлю. А тепер тут достатньо фахівців. Є вчителі, які пройшли наш садок, школу, університет і зараз викладають.
Учнів уранці й після занять підвозять 13 автобусів громади. Їздять за спеціальними маршрутами, які мають тривати не довше 40 хв. Дітей супроводжує хтось із вихователів чи вчителів.
– О 8:00 молитва. У маленьких це кілька хвилин. З віком доходить до 40. Уроки тривають до 16:00–17:00, – каже Хая. – Заняття змішані – звичайна програма і традиції. Вчать чотири мови із садка – українську, англійську, російську й іврит.
У кожному філіалі працюють медсестра, психолог і логопед.
У пансіонат для дівчат їдемо мінівеном Volkswagen.
– Я в Україні 26 років, – продовжує Хая. – Батьки – вихідці з Радянського Союзу. Мати родом з Одеси, батько народився в Бессарабії, зараз це територія Молдови – село Кепрешть (раніше там діяла одна з 17 єврейських сільськогосподарських колоній. Її заснували євреї – вихідці з України 1851 року. – Країна). Вони тримали кашрут (настанови щодо приготування і вживання продуктів. – Країна), у шабат не працювали й не пускали дітей у школу. А це було протизаконно. Батька посадили, звільнили після смерті Сталіна. Сім'я виїхала в Ізраїль 1966-го. Мали тоді шестеро дітей. А всього нас у родині 17.
В Ізраїлі батьки не говорили російською. Я не знала жодного слова. Про СРСР не розказували. Після мого заміжжя батько сюди не приїжджав. Сказав, отримав достатньо. А мати була кілька разів. Їй не віриться, що так змінилося ставлення до юдаїзму, все стало відкрито, вільно. Хоча й досі трапляються євреї, які недавно дізналися про своє походження. Багато років рідні боялися про це розповідати.
"Дім Сабріна: Початкова школа і пансіон" на Деволановському узвозі, 7. Тут навчаються 110 дітей із першого по четвертий клас. Є інтернат для 42 учениць. Релігійної школи для дівчат ще немає. Їм серед інших предметів викладають традиції, іврит.
За кілька кварталів – дитячий садок громади.
– Діти називають мене Хая, – каже дружина рабина. – В Ізраїлі нема такого поняття, як по батькові. Це для мене було тут нове. Та дехто таки каже Хая Мойсеївна.
На одній із вулиць показує будівлю.
– Там був центр розвитку дітей. До карантину щонеділі проводили уроки інформатики, івриту, англійської. Була програма для матерів і дітей до 2 років. Талановита педагог показувала жінкам, як розвивати моторику, робити масаж, вчити говорити. Зараз щось залишили, а щось довелося призупинити через пандемію.
Діти на канікули їздять до родичів. Буває, просимо провідувати чи забирати їх. Часто ніхто не озивається. Є дівчинка, яка завжди ходить із телефоном, бо мати обіцяла подзвонити. І не дзвонить. А коли дитина набирає, не відповідає.
Наші вихованці стоять у черзі на соціальне житло. Але що з того? Ніхто не отримав.
Від держави на дітей під нашою опікою отримуємо близько 3 тисяч гривень соціальної допомоги. Але не всі вони без батьків. Є такі, кого рідні тимчасово залишили. Один чоловік привіз дітей. Сказав, що забере, але пізніше. У нього хвора дружина, пережив інсульт. Була дівчинка, яку тато виховував сам. Забирав на вихідні. Якось каже: "Я зважив її дома. Наступного разу перевірю, чи у вас вона не схудла".
Двір дитячого садка на вул. Пироговській огороджений парканом, який символізує 12 колін Ізраїля. На будівлі є скрижалі, менора і Тора. Директорка 42-річна Ганна Шутак із вихователями садовить дітей в автобуси. У садку навчаються 73 вихованці. У цьому закладі їх приймають із дев'яти місяців.
– Разом із програмою Міністерства освіти діти проходять ще одну – єврейську, – каже директорка. – В ігровій формі на заняттях ліплення, малювання, аплікації, музики і танців пізнають культуру. Вчать англійську.
Діти миють руки й ідуть переодягатися на урок фізкультури. При вході відвідувачам видають бахіли.
У залі на першому поверсі встановлені батути й сітки з кульками. Є клас танців. Облаштовані гральні зони.
– Часто кажуть, хай дитина вибирає: бути євреєм, як мати, чи неєвреєм, як тато. Але щоб вибирати, треба знати, – каже Хая. – Люди хочуть зрозуміти, яка різниця між Песахом і Пасхою. Так само Новий рік: єврейський – у вересні, а традиційний – у січні. Чим вони відрізняються?
– Є школа для дорослих на дві вікові групи – колель, – продовжує Хая. – Старші люди, на пенсії, хочуть вчитися, виходити з дому, бути корисними. Займаються у синагозі зранку. Потім обідають і йдуть додому. Є програма для молодих чоловіків, які хочуть розширити знання в єврействі. Зможуть наглядати за дотриманням кашруту, писати мезузу й тфілін (дві чорні шкіряні коробки, у яких вміщено пергамент із чотирма текстами з Тори й основи єврейської віри. – Країна). Вчаться на шохета (ритуальний забійник тварин. Інакше м'ясо не можна їсти. – Країна). Навчання триває весь день із перервою на обід.
3 
1
Коментарі