Коли востаннє Юлія Федорович
Робила татуювання
У лютому років п'ять тому. Вранці встала і зрозуміла, що терміново треба зробити татуювання. Найближчий салон, що вдалося нагуглити, був біля метро Театральна. Поїхала туди без попереднього дзвінка. Зайшла і сказала, що хочу зробити тату. "Шо іменно?" – спитав лисуватий мужик років 60. "Кружочок на руці", – відповіла. Чоловік дістав із шухляди циркуль. З незворушним обличчям став креслити кружок на моїй руці. У нього явно була порушена координація рухів, бо виходило погано. За хвилин 15 сказала: "Давайте я сама намалюю". Погодився. Набивав тату за моїм ескізом. На прощання сказав: "Ви ка мнє їщьо вєрньотєсь!" Не верталася.
Показувала паспорт
Десь місяць тому, коли здавала екзамен з англійської у спеціальному тест-центрі. Там все було процедурно. При вході обшукували: змушували підкочувати штани і вивертати кишені. Забрали все, крім паспорта. Після обшуку думала: "Залишилася тільки моя лічность і її удостовєрєніє".
Була за кордоном
Навесні 2017-го подорожувала Центральною Америкою. П'ять тижнів у шаленому ритмі їздила Мексикою, а потім полетіла в Гватемалу – спостерігати передпасхальні двіжухи. У цей час там на дорогах із кольорової тирси вистеляють різні візерунки. По них згодом топчеться святкова процесія. Люди несуть довгу кількатонну платформу, на якій – Ісус із друзями. Одне й те саме дійство повторюється щодня впродовж тижня. Вночі стоптану тирсу змітають, дорогу миють. Наступного дня – все по новій.
Робила складний вибір
Минулого літа отримала можливість поїхати жити в Естонію. Зробила документи, купила квиток, зібрала речі. За п'ять днів до вильоту дізналася, що отримала грант на навчання в США на наступний рік. Довелося обирати між Америкою й Естонією. Зупинилася на першому варіанті.
Була в театрі
Перед Новим роком дивилася в "Довженко-Центрі" виставу "Вій 2.0". У залі не побачила жодного знайомого обличчя. Київ – не таке вже й велике місто, більш-менш усі всіх знають. Рідко трапляється, що приходжу на якийсь двіж і там не зустрічаю знайомих. Коли вистава почалася, на сцену вийшов між дружочок – виконував одну з ролей. Здивувалася. Знайомі давно, не знала, що він – актор.
Закохувалася
Позавчора. Я люблю любить. Часто закохуюся. Буває, дивлюся на друзів, близьких або якихось випадкових людей і думаю: "О, які потрясно глибокі очі, носик із горбинкою, ямочки на щічках, гострі колінця, а пальчики на ніжках – як квасолинки". Не знаю, як можна по-іншому.
Читала книжку
Зараз читаю "Інтернат" Сергія Жадана. Казали, хороший роман. Тільки почала. Здається, і правда хороший.
Дарувала квіти
Минулого тижня була на лекції свого друга митця Вольта Агапєєва. Подарувала йому три оранжеві тюльпани. Він тут же передарував їх своїй дружині. Вирішила, що це така мистецька акція.
Плакала
Недавно з подругою ходили на "Будинок "Слово". Це документальне кіно про харківський дім, де жили Марк Йогансен, Микола Хвильовий, Іван Багряний та інші письменники Розстріляного відродження. Плакали обидві. Мені частенько сльози навертаються – і від радості, а то й просто так.
3 
1
Коментарі