Жаль, звичайно. Я цього боксера раніше неабияк шанував. Та й настрою шкода, з яким сидів у кафешці й подумки підбивав сякі-такі підсумки. Політична реальність року відома, проте з персональною можна миритися. Від усвідомлення цього факту, а ще від пахтіння кави й апетитного ріжка круасана ставало втішно.
Проте посмакувати як слід не довелося. Звідкись вигулькнув знайомий спортивний коментатор, усміхнений хлоп, з яким приязно перемовляємося при зустрічі. Ось і тепер. Між загальними фразами я знічев'я згадав про останній бій згадуваного боксера. Точніше, вихід у ринг не з національним прапором України, а з містечковим стягом у якихось виноградних загогулинах. Це я дарма зробив, каюсь.
Посмішка з коментаторового обличчя не зійшла, але тонкогубо завернулася всередину.
– Його після передостаннього бою трохи не сєпаром називали. Майже ворогом України. Ну, Вася образився.
Я ошелешено дивився на співрозмовника.
– Так а що ж він хотів? Зніматися в пропагандистському ролику спецназу країни, яка дев'ятий рік убиває твоїх співгромадян, – і вимагати всенародної любові?
– Ну, розумієш, спортсмени, вони ж – як діти.
Ох, не пішов круасанчик, ні. І кава теж. Коментатор усе стояв наді мною, темнів проріззю рота, яка перестала бути вкрадливою. Він доводив, що боксера не було кому надихнути патріотизмом. Що американські панчери теж нерідко виходять на ринг без зірково-смугастого. Що в Росії російський же боєць MMA Хабіб ігнорує триколор. Що Вася – геній. Впристриб він докрочив за мною аж до ліфта і ще й там сокотів, ворушачи лисіючим лобом. Мої аргументи від лоба відскакували. Будь-які. Всі. Зокрема і той, що прожитковий мінімум національної гідності варто мати і ліфтерам, і боксерам. Я розпрощався і з полегшею пірнув у свіжості світу.
За кілька днів новинникарська стрічка світилася повідомленням. Чергові боксерські дитячі витівки. Цього разу з олімпійськими медалями, які наш православний на весь ринг панчер передав "за поребрик". Тамтешні костромські чи ще які сизранські ювеліри мають зробити з них натільний хрестик для боксерового батька. Невинні пустощі, ще й не таке може бути. Але хоч би що утнув колективний "вася", колективний "коментатор" усе пояснить і виправдає. Реальність справно підкидає сюжети. Ось і в новому році – б'ємося об заклад?
Втім, відволікатися на суперечки вже не хочеться. Мені за кавою іноді пишуться вірші.
2 
1
Коментарі
1славік лисуватий звичайно
Мальовничо так і дуже життєво...Дякую!
І де такі матері знаходяться? Сама що невіскою не була?
Как и следовало ожидать, покорного сыночка прибрала к рукам женщина, которая является точной копией мамочки, чему он безусловно рад - так проще жить, за тебя все решают, думают и иногда кормят. Про мамаш еще Гоголь писал, что ближе всего к алтарю стоят ведьмы
Свічки, церква, проскурки...
А якщо свекруха депутат ВР або директор заводу то розуму більше? Вся проблема, що у Славка не було батька, а у Віри Павлівни чоловіка.
Без питань! Проте... Йшлося, здебiльше, про примарнiсть "щастя", про життя, як безперервну низку розчарувань, тощо. Тобто, про речi що ними краще не перейматися - бо страшенно депресує!
Так. Тільки ви тлумачите так, а інші ось так.
В Олі вже спочатку сказано "...Любить розтлумачувати сусідам, що є гріх, а що — дрібний гріх.".
Нікого не нагадує?
Вiдверто кажучи, це може нагадувати про багато що. Уточнiть, будь ласка, про що саме в вас йдеться! (Бо знаєте, є така категорiя людей, що вони можуть часами повчати свох сусiдiв як тi мають жити, тощо. Тож на мою (суто особистy!) думку "розтлумачення сусiдам"
було лише важливою деталлю, що пiдсилює загальний тон замiтки. Головна ж ?? iдея - в сарказмi останнього речення).
...Про складний "свiтогляд" мiльйонiв...
Якийсь слабенький цей Славік – загальновідомо, якщо хочеш створити сім'ю – шукай власне житло, і вчись на власних помилках. Хоча хто я такий, щоб його судити.