четвер, 02 грудня 2021 09:36

"Виносили трупи й викидали в жомову яму"

У 1932–1933 роках був малий, то мене з двору нікуди не випускали. Чув, як батьки говорили, що люди в Петропавлівці помирають з голоду. Сусідка Олена Багач поховала батьків і чоловіка. Із сімома дітьми бідували, але всі вижили.

Казали, врожай зернових 1932-го був непоганий. Та масова примусова заготівля хліба призвела до того, що переважна більшість сімей залишалася без збіжжя і продуктів. У них із комор, погребів, клунь вичистили все їстівне.

Автор: Ольга ОСИПЕНКО
  Володимир ПИКАЛО, 95 років. Народився 4 жовтня 1926-го в селі Петропавлівка – тепер Черкаський район. Батько працював у сільській раді, мати – в колгоспі. Крім Володимира, мали двох доньок. Віра померла 1938 року, Галина – 2016-го. Батька не стало 1944-го, мати прожила до 1985-го. Володимира 15-річним нацисти вивезли в Німеччину на примусові роботи. З наближенням радянської армії втік і пішов служити до неї. Воював проти німців у Чехії та Словаччині. Мав бойові нагороди. Демобілізувався 1950-го. Відмовили в на­вчанні в сержантській школі, бо ”працював на окупантів”. З тієї ж причини довго не міг знайти роботу. Закінчив профтехучилище в Гарбузині на Черкащині. Влаштувався в Городищенську райсільгосптехніку механізатором. 1955-го одружився. Наступного року народився син Михайло. Був військовим. Загинув 1988-го разом із двома офіцерами радянської армії під час заворушень у Грузії. Батькам повідомили, що потрапив у автокатастрофу. Донька 59-річна Надія вчителює в селі Вербівка неподалік Петропавлівки. 2016-го поховав дружину. Живе в Городищі в онуки Валентини: ”Добре, але одиночество душить, нема з ким поговорить”
Володимир ПИКАЛО, 95 років. Народився 4 жовтня 1926-го в селі Петропавлівка – тепер Черкаський район. Батько працював у сільській раді, мати – в колгоспі. Крім Володимира, мали двох доньок. Віра померла 1938 року, Галина – 2016-го. Батька не стало 1944-го, мати прожила до 1985-го. Володимира 15-річним нацисти вивезли в Німеччину на примусові роботи. З наближенням радянської армії втік і пішов служити до неї. Воював проти німців у Чехії та Словаччині. Мав бойові нагороди. Демобілізувався 1950-го. Відмовили в на­вчанні в сержантській школі, бо ”працював на окупантів”. З тієї ж причини довго не міг знайти роботу. Закінчив профтехучилище в Гарбузині на Черкащині. Влаштувався в Городищенську райсільгосптехніку механізатором. 1955-го одружився. Наступного року народився син Михайло. Був військовим. Загинув 1988-го разом із двома офіцерами радянської армії під час заворушень у Грузії. Батькам повідомили, що потрапив у автокатастрофу. Донька 59-річна Надія вчителює в селі Вербівка неподалік Петропавлівки. 2016-го поховав дружину. Живе в Городищі в онуки Валентини: ”Добре, але одиночество душить, нема з ким поговорить”

Особливо важко було старим і дітям. Малих тоді в Петропавлівці померло багато. Те жахіття без сліз згадувати не можу.

Поруч Із нами жила заможна родина чоботаря Курінного. Мали земельні ділянки у трьох частинах села, двох корів, свиней, повно птиці. Усе втратили під час "добровільної колективізації". Розібрали навіть повітку й клуню. Залишилася тільки хата. Від голоду вимерла майже вся сім'я. Вижили донька 11-річна Тетяна з братом. Варили юшку із зерен мишію та пекли млинці з серцевини стебел кукурудзи. До них прийшли із сільради вимагати, щоб сплатили податок. У хаті, крім піджака покійного батька, не було нічого. Забрали його.

Три десятки малих спали покотом на підлозі. За подушку правили дошки

Брата із сестрою поселили в майдан – будинок, куди звозили дітей-сиріт. Його організували наприкінці 1932 року. В одній половині хати жили хлопці, в другій – дівчата. Зо три десятки дітей спали покотом на підлозі. За подушку правили дошки. Тулилися одне до одного, щоб грітися. З ними були кухар і вихователь. Іноді давали по тонесенькій скибочці хліба.

Хто потрапив у майдан наприкінці 1932–го, голод пережили. Діти, яких привозили взимку і весною 1933 року, за кілька днів помирали, по декілька за ніч. Вихованці майдану виносили трупи й викидали в жомову яму поруч, притрушували землею.

Старший від мене на п'ять років Василь Ружин розповідав, що його сім'ї допомогла вижити корова. Мати невеликим кухликом ділила між дітьми молоко. Робила затирушки з листя і сухих фруктів, які не встигли витрусити активісти. Йому запам'яталося, що літо 1932 року видалося холодним і перед початком жнив випав сніг. Люди сприйняли його як поганий знак.

Літом 1932 року перед початком жнив випав сніг

У Петропавлівці під час Голодомору померли до тисячі людей. У нас загинула баба по матері. Ми пережили цю страшну біду тільки тому, що батько працював на крупорушці, яка підпорядковувалася сільській раді. Приносив у кишенях трохи зерна та крупи. Готували ріденьку кашу. Пекли млинці з листя і трави калачиків. Їли ягоди глоду й шипшини. Варили трав'яні чаї.

Зараз ви читаєте новину «"Виносили трупи й викидали в жомову яму"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути