"Література й життя не чорно-білі, коли одне ми хочемо забути, а інше - пам'ятати"

Що спільного в літератури з їжею?

- І те, й те поглинається всередину. В одному випадку фізично, в другому метафізично. Як без їжі, так і без літератури ми існувати не можемо.

Українська літературна кухня більш традиційна за інші, й не так часто відкрита для  іншого. У нас є борщ, вареники, голубці. Але ми навіть не допускаємо думки, що, наприклад, вареники походять із Китаю. Маю на увазі, що ми схильні до самозамикання й не хочемо бачити того, що наші письменники були відкритими до світу. Вони читали іноземними мовами, мандрували. Лесю Українку не можна уявити без світової літератури. Стилістика Михайла Коцюбинського відточена  італійською природою.

Коли ми самі себе консервуємо і говоримо тільки про органічність, ніби ми такі від Бога і ні від кого нічого не запозичували - ми себе не підносимо. Насправді ж ми відкриті різним впливам і ці впливи приймаємо. Шаровари ми запозичили в турків, але тепер їх вважають  українською етнічною ознакою. Консервативність цілком зрозуміла як тактика самозбереження, але культура - це діалог, взаємообмін.

Україна як колоніальна країна була приречена розробляти культуру невисокого ряду, але водночас мала й середній рівень. Адже в українському суспільстві завжди був середній клас, який потребував своєї літератури. Твори Куліша, Квітки-Основ'яненка, Грінченка написані нібито для народу. Насправді ж їх читачами були поміщики, чиновники, учителі.

Що ви назвали б літературним фастфудом?

- Тексти, написані за шаблонами. Щоправда, готувати фастфуд теж треба вміти, а тим більше - його рекламувати. Фастфуд в Україні погано приживається, скільки б McDonald's-ів у нас не було. Масова література не зовсім задовольняє українців, і в нас є потужна тенденція готувати страви середнього рівня.

Які особливості сучасної "середньорівневої" літератури?

- Це література, що задовольняє смаки різних верств населення. Вона відмінна за професійним спрямуванням. Одні хочуть читати про село - з'являється "Село не люди" Люко Дашвар. Хтось прагне дізнатися про національно-визвольні рухи - друкується "Чорний ворон" Шкляра. Комусь подобаються жіночі романи - виникає Ірен Роздобудько. Проблема цих творів у тому, що вони пишуться в кабінетах. Така література засвідчує, що виросло нове покоління, представники якого багато читають, дивляться телебачення й стають, за виразом Олександра Білецького, "письменниками-читачами". Тобто людина пише художній твір за чиїмось зразком або узагальнивши прочитане. Сучасна література великою мірою народжена в кабінетах як наслідок читання.

Обмежує українську літературу брак авторів, які не були би філологами. Коли читаю "Чорного ворона", чую голос самого письменника. Описи природи, асоціації, його мислення одразу прочитуються як мова фахівця. Митець повинен уміти перевтілюватися в інших персонажів, одягати різні маски.

Раніше нам бракувало сюжетності. Письменники захоплювалися ліричною прозою, плетінням словес, статичними описами. Сучасні автори напрацювали сюжетну техніку, бо самі є любителями детективів і трилерів.

Як на літературу впливає ландшафт і клімат?

- У південних краях люблять страви зі спеціями. Українці ж мають погідний клімат і комфортні умови для життя. Наша країна тягнеться від північних лісів аж до моря. Ще є Карпати - регіон, якому дуже пощастило. Звідти походять Андрухович, Прохасько, Іздрик. Вони створили міф і літературний ландшафт Західної України. А от Слобожанщина донедавна залишалася "приглушеною". Аж доки Жадан не створив слобожанський міф і стиль. У кожному із цих регіонів і ландшафтів справді створюється своя література.

Особливістю України є хуторна література й філософія. Йдеться про хутори чи поселення, розкидані серед степів. Їх мешканці - не агресори, а, навпаки, завжди готові до того, що їх будуть захоплювати. Надзвичайно цікава й не розроблена тема - руйнування й занепад цих хуторів і сіл. Адже невідомо, чи залишаться традиційні села в Україні через 20-30 років.

Сучасний читач живе ще й у містечках. Це теж набуток нашого ландшафту. Саме там існує культурне українське середовище. Жителі містечок мають можливість бути ближчими до природи, жити в спокійнішому темпі, мають час побільше читати. Там до певної міри збереглася повага до інтелігента, зокрема шкільного вчителя.

Як за останній час змінилися літературні смаки українців?

- Важливо, що українці не перестали читати. Навпаки, у 1990-х і на початку 2000-х вони тікали в літературу. Старші люди намагалися так забути радянський досвід, хотіли чогось красивого. Молоді бажали все більш іронічного.

Зараз народжується нова тенденція. Пов'язана вона зі спробою осмислити минуле, віднайти в ньому цікаві моменти. В одному з творів, що були подані на "Коронацію слова", йшлося про 1990-і. Це не лише, як ми звикли, бандитизм, рекет, "темні" роки. Для когось ті часи пов'язані зі школою, дорослішанням чи студентством, з ідеалізмом, який прагне замінити тепер масова культура. Таким чином наш погляд на минуле стає об'ємнішим. Так і має бути. Література й життя не чорно-білі, коли одне ми хочемо забути, а інше - пам'ятати.

Тенденція останніх років - народження журналістської літератури, відмінної від, умовно кажучи, літератури філологічної. Остання спрямована на інтелектуала, який хоче складності та психологічного самокопання, вловлює культурні натяки. Їй притаманна увага до стилю. Натомість журналістська література мусить бути простою, сюжетною, легко читатися.

Існує думка, що хорошою книгою є та, яку хочеться прочитати ще раз. Ви з нею згодні?

- Дуже часто хороша книжка - це свято, що має залишитися з тобою. Книжки, які мені дуже подобаються, я боюся читати вдруге, бо маю до них якесь сакральне ставлення.

Хороша література для мене відрізняється фразою. Беру книжку й читаю фразу. Якщо вона не відлякує, а, навпаки, заполоняє, це - література хороша.

Чи свідчить захоплення творами Люко Дашвар чи Паоло Коельйо про відсутність смаку?

- Я ставлюся до людей, які не читають нічого, окрім Коельйо чи Дашвар, із вибаченням. Вони просто не знають іншої літератури. Хоча я не згодна з тим, що Люко Дашвар - погана література. Це цікава стилізація сільської говірки й стилю життя. Свідчить, що нам набридла стерильність нашої мови й культури. Через філологізм сучасних творів бракує родзинок справжнього життя. Вони виявляються, наприклад, у стилістиці просторозмов'я. Твори, написані суржиком - як у Богдана Жолдака - є взагалі відкриттям. Я не ідентифікуюся з цією мовою, але помилково думати, що ти повинен співпадати з текстом, який читаєш. Навпаки, інколи нам потрібне відсторонення, аби зрозуміти щось принципово інше.

Твори Куліша, Квітки-Основ'яненка, Грінченка написані нібито для народу. Насправді ж їх читачами були поміщики й чиновники

Прикладами несмаку вважаю "дерев'яні" твори - де немає почуття, а є сама риторика, що б'є читача по голові й каже йому, як жити, закликає бути українцем тощо. Це протезна література.

Сюжетну літературу нам замінюють скандальні новини й телебачення. Навіщо сьогодні читають художні твори?

- Багато молодих не дивляться телевізор. Це свідома відмова від масмедійного простору, в якому ми всі живемо.

Літератори мають виховувати в нас спроможність не вірити тому, що чуємо і бачимо, ставитися до всього відособлено. У сучасному світі масмедіа люди потребують охорони свого внутрішнього світу. Література дає нам таку можливість. Це - щит, яким люди себе захищають.

Що читати - диктує нам темп життя. Класику - важко, бо для цього треба багато часу і спокою, яких ми не маємо. Це доля всього ХХ століття. Тексти коротшають, і оптимальним варіантом стають книжки у трохи більш як 100 сторінок. Їх можна швидко прочитати, не забути. Це - споживна їжа, що легко перетравлюється. А коли читаєш останній роман Оксани Забужко - забуваєш, про що йшлося на початку, як кого звати, інші оповідні лінії твору. Великі романи для письменників - це завжди ініціація в класики. Ось чому кожен вважає своїм обов'язком написати Велику Книгу.

У масмедійному просторі прозаїки поводяться як зірки, а поети мислять себе статтями з підручників літератури. Звідки це взялося?

- Богема завжди з одного боку стверджувала свою асоціальність, нонконформізм. Але з іншого, вони ніколи не були проти стати зірками. Письменники й митці часто винаходять різні форми публічності, аби лише залишатися на виду. Починають співати, ексцентрично поводитися й висловлюватися, екстравагантно вдягатися. Хвороба зірковості є ознакою сучасного суспільства спектаклю. Важливу роль грають тусовки, в яких тебе визнають. Адже кумира робить саме тусовка. Це альтернативна індустрія літературного виробництва.

Літературне життя насправді не менш цікаве за літературу. На жаль, у нас немає белетризованих історій чи оповідань про письменників, яких на Заході дуже багато. Це однозначно зняло б офіціоз, покладений істориками літератури й викладачами на класичну українську літературу, яку чіпати зась.

Яких забронзовілих класиків треба чіпати насамперед?

- Уже почалася переоцінка радянської літератури. Вирішують, чи зовсім її відкинути, чи все-таки подивитися, що в ній цікавого. Сказав Євген Маланюк, що Тичина проміняв сонячний кларнет на дудку, ставши автором "Партія веде" - і всі в це повірили: професори, викладачі, студенти. Насправді Тичина до самого кінця життя був цікавим поетом. Українцям властиво вірити категоричним думкам, особливо негативним. Психологи кажуть, критика завжди емоційніша й переконливіша, ніж захист. І ми часто схильні покладатися на критичні міркування, які щось відкидають, замість того, щоб їх перевіряти.

Чому зараз жінок-письменниць більше, ніж чоловіків?

- Михайло Бахтін казав, що література витворюється з різних жанрів висловлювання. Є жанр розмови бізнесу, викладання, науки, журналістики. Жінки за останні 10-15 років так розширили коло своєї діяльності, стали публічними особами в досі закритих для них сферах, що значно збагатилися їхні способи вираження, їхнє мовлення, самооцінка. Різні жінки мають різні мови. Євгенія Кононенко говорить по-одному, Людмила Таран - по-іншому, Ірен Роздобудько - зовсім інакше. Ось чому сучасна жіноча література різноплановіша, різномовніша й стилістично багатша за чоловічу. У чоловіків нічого не змінилося – він або начальник, або хоче стати начальником.

Виникли умови, коли жінки захотіли себе виговорити. Позбулися тиску побуту, кухні, дітей - бо хто має гроші, може винайняти няню. Стали мобільнішиі, почали більше мандрувати. Все це вивільняє творчу енергію, спонукає до письма.

×