Росія – імперія. Складається з колоній, які теж потерпають від Москви. Маємо їх підтримувати. Це наші союзники, – говорить філософ Вахтанг Кебуладзе
На міжнародному економіко-гуманітарному форумі Ukrainian ID обговорювали революцію цінностей. Чим вона зумовлена?
– У нас немає вибору. Або ми долучаємося до системи цінностей цивілізованого світу – європейського, західного, трансатлантичного. Або опиняємося без жодної.
Дві фундаментальні цінності – свобода і безпека. Відмінність західних європейців від українців у тому, що вони не бояться їх втратити. Сприймають як належне. А ми весь час на межі. І нами маніпулюють. Кажуть: віддайте свободу – отримаєте безпеку. Але той, хто втрачає свободу, згодом втрачає безпеку. Тож річ не лише в тім, які цінності обираємо, а як вибудовуємо баланс. Чого буде більше в суспільстві за нової політичної конфігурації: свободи чи безпеки, солідарності чи конкурентності.
Але нам весь час пропонують альтернативу – "русский мир".
– Треба зруйнувати шкідливу для нас ілюзію. Ніякого "русского мира" немає. Росія – це не інша цивілізація, а її тінь. Форма та сама, а зміст викривлений і темний.
Тому або ми обираємо цивілізацію, або нас поглинає її тінь.
Чи може Україна відмовитися від європейського вибору зі зміною влади?
– Я не знаю, яка це влада. Передвиборча кампанія будувалася на критиці попередників. Позитивні слогани були поверхові, часто суперечливі. Це стратегія сподобатися більшості. Тому Зеленський отримав таку високу підтримку.
Турбують популістські тези, що тепер усе вирішуватиме народ через референдуми, опитування у Facebook. Це може породити найжахливішу форму диктатури. Відповідальність покладуть на плечі тих, хто не може відповідати за державні політичні рішення.
"Ви всі президенти", – сказав Володимир Зеленський. Але в нас представницька демократія – ми обираємо президента і парламент, а вони ухвалюють рішення і відповідають за них. Коли відповідальні всі – відповідального немає. А коли людина чи група людей мають владу без відповідальності, відкривається вікно для тоталітарних практик. Вони можуть призвести до скасування євроінтеграції, розчинення в "русском мире".
Утім, поки що в заявах і вчинках президента ми не бачимо такого тренду.
Як швидко в ньому розчаруються?
– Розчаруватися можна в реальній людині. У казковому персонажі – ніколи. Його команда – профі в медійних технологіях, ймовірно, зможуть продовжити віртуальну реальність для електорату Зеленського.
Коли економічні чи політичні умови погіршуються, цього важко не помітити.
– Обидва Майдани відбулися на тлі зростання добробуту, тобто не через економічні негаразди. І зараз, попри складну міжнародну ситуацію, війну з Росією і окупацію Криму, рівень життя підвищується. Проти попередньої влади голосували не через зубожіння, а тому, що вона не вміла говорити з людьми.
Громадяни, які пройшли через досвід Майданів, війни, можуть протистояти шаленим викликам. Але не терпітимуть зухвалого ставлення влади. Зеленському вірять, бо думають, що він простий і відкритий.
Що зумовило результат президентських виборів?
– Говорять про запит на нові обличчя. Та важливо, щоб вони були вищої якості. Тут маю сумнів. Ще й почали повертатися найгірші зі старих.
Є втома від війни. Але її завершення залежить від очільника Росії, яка розпочала її проти нас. Новий президент України не зможе закінчити війну на прийнятних для нас умовах. Це очікування ґрунтується на емоціях.
Одна з причин таких результатів виборів – і система освіти. Українські вузи за деякими винятками більше нагадують підприємства з виробництва і продажу дипломів. Або – зони м'якого режиму для соціалізації і декриміналізації молоді. Від них не очікують ні конкурентної освіти, ні наукових досліджень. Хтось хоче отримати документ, хтось – пересидіти, продовжити безтурботне життя чи сховатися від армії. Немає соціального запиту на добру освіту. Він виникне, коли таку матиме попереднє покоління. Це замкнуте коло, яке мусимо розірвати.
Треба розвіяти постсовєтський міф, що ми мали прекрасну освіту, а потім її втратили. Освіта передбачає свободу. У Радянському Союзі її не було. Ми не могли долучатися до світової науки, бо мали закрите тоталітарне суспільство. Тепер можемо ввійти у світовий контекст, але бракує політичної волі влади й запиту громадян.
Перехід на платну вищу освіту допоможе?
– У світі не існує безоплатної освіти. Університети мають бути науковими установами, а лише потім освітніми. А на фундаментальні дослідження потрібні фантастичні суми. Не кажучи про платню викладачам.
Інше питання, за якою моделлю суспільство фінансує освіту. У команді нової влади звучить стара помилка. Логіка така: подивімось, як у світі, й оберемо найкраще. Найкраща американська система. Та вона докорінно відрізняється від європейської. Ми користуємося німецькою моделлю. Її погіршену версію отримали у спадок від Російської імперії й СРСР. Штучно насадити на неї американську – неможливо.
Що матимемо в парламенті?
– Перед президентськими виборами я почув від соціолога Ірини Бекешкіної вдалу оцінку ситуації: "Українці голосують серцем. Але, дай Боже, аби не шлунком". Поки що більшість із нас не обирає розумом. Маємо зрозуміти, що політики – це функціонери. Можуть бути не симпатичними, але ефективними. Якщо хочемо жити у вільній та успішній країні, мусимо обирати не володарів або слуг, а наймати політичних менеджерів.
Володимир Гройсман назвав децентралізацію однією з найуспішніших реформ в Україні. Які найпомітніші для вас?
– За міністра Сергія Квіта почалася реформа освіти. У ній не все було гаразд, але принаймні було бажання змін на краще. Коли він пішов, стався відкат. Поки що все гальмує. Немає стратегічного бачення, яку систему освіти хочемо мати.
У книговиданні шалений прорив. Не тільки завдяки реформам, а й унаслідок історико-культурної ситуації у країні. Я перекладаю наукові твори. У 1990-х єдиним джерелом фінансування цього був фонд "Відродження". Ще можна було отримати трохи від культурних інституцій США, Великої Британії, Німеччини, Франції, Польщі. Жодної копійки від держави, видавців, внутрішніх інвесторів. Останній переклад видав 2009-го. Програма фонду "Відродження" закрилася, і все майже згасло. Й ось у 2014–2015 роках запрацював Український культурний фонд. Держава почала підтримувати українську книжку. До перекладачів почали звертатися видавці. Сьогодні вони вже ладні вкладати власні гроші у переклад і наукову літературу.
Знайшовся бізнесмен, не з видавничої справи, який захотів спонсорувати переклади. Ми питали – навіщо це йому. Сказав, буде успішним, якщо такою ж стане Україна. Люди почали так мислити після другого Майдану.
Говорять, у нас знімають погане кіно. Але раніше його взагалі не було. Без кінематографа не зможемо розвивати культуру і бути присутніми у світовій, просувати наше бачення минулого й майбутнього. Торік за держаної підтримки вийшли кілька десятків фільмів.
Підтримую квоти. Популярна українська музика була андеграундом за мовною ознакою. Тепер з'явилася на радіо. Щодня гуляю з собакою поряд із гастрономчиком напроти мого будинку. Раніше там звучав огидний російський шансон. Тепер грає українська попса. І як акустичне тло – не дратує, бо зроблена професійно і зі смаком. Це не високе мистецтво, але вкрай важливо, що воно є.
Що стало поштовхом до таких змін?
– Кажуть, ніхто не зробив так багато для інтеграції українського суспільства, як Путін. На агресію треба було відповідати.
Пригадую початок 2014-го. На Майдані стало трохи тихше. А в мене зуби болять. Приїхав до своєї дантистки, і всі розмови про Майдан – що буде. Ми розуміли, що "Беркуту" можемо опиратися, та якщо піде армія – то все. Брат лікарки – бойовий офіцер, танкіст. Був у єдиній тоді дієздатній дивізії, за 100 кілометрів від столиці. Вона подзвонила дізнатися, чи підуть на Київ. Він сказав, що якби й хотіли, то не змогли б. Екіпажі неукомплектовані, пального і запчастин немає. На Майдані розповів друзям, зраділи – добра новина.
Але як усе помінялося за два місяці, коли напала Росія. Утрималися кров'ю і смертями добробатів. Потім створили армію, яка стримує російську навалу.
Позитивні зміни в нашій країні почасти зумовлені російською агресією. Але не лише нею.
Ви казали, третій Майдан неможливий. Досі так вважаєте?
– Майдан неможливий зі зброєю. Якщо люди вийдуть на вулицю з пістолетами, рушницями й автоматами, це будуть вуличні бої. Є багато тих, хто має бойовий досвід і зброю. Цим може скористатися Кремль. Внутрішній безлад – найкращий дарунок для зовнішнього ворога.
Глава Офісу президента Андрій Богдан припускає референдум щодо мирних угод із Росією.
– Це небезпечний популізм. Безпека й зовнішня політика – компетенція президента. Ми його обираємо саме для того. Не здатний знайти конструктивні відповіді на складні питання – звільняй посаду для вправнішого.
Домовлятися з агресором означає програти. Росія завжди порушує домовленості. Ця злочинна держава розуміє лише силу. Є такий заклик: будьте реалістами – вимагайте неможливого. Єдиний спосіб вижити для нас – це перемогти.
Має працювати дипломатія. Не можна контактувати з Путіним напряму. Має бути міжнародний формат з підтримкою наших союзників. Гібридну війну виграти можна тільки у гібридний спосіб. Треба інформаційну, політичну, дипломатичну, економічну війну перевести на територію агресора.
Росія – імперія. Вона складається з величезної кількості колоній, що потерпають від центру. І ми маємо підтримувати їх, бо це наші потенційні союзники. Так, ситуативні, але в геополітиці не існує друзів назавжди. А довготривалими союзниками можуть бути лише держави, народи яких поділяють однакові цінності.
Зміна влади в Росії зупинить війну на Донбасі?
– Це може погіршити ситуацію. З реальних варіантів маємо два. До влади прийде ще агресивніша зграя військових яструбів, що призведе до загострення. Або – російські ліберали. Але Путін – це ворог нашої теперішності, а вони – вороги нашого майбутнього. З ними доведеться боротися нашим дітям. І це складніше. Бо Путін – це агресивна й нелегітимна для цивілізованого світу Росія. Натомість РФ із начебто ліберальним урядом буде попервах легітимною, але все одно агресивною імперією.
Маємо усвідомити: проти нас воює не Путін чи Кремль, а Росія.
Якими є українські політичні еліти?
– Еліта має три характеристики – владу, багатство й інтелект. Багатство має бути нажите без корупції. А влада – легальною і легітимною. Поки еліта маргінальна, суспільству загрожують заколоти та дезінтеграція. Така еліта не може об'єднати суспільство, ухвалювати зважені закони, мати візію майбутнього і ресурси, щоб її втілити.
Попередні п'ять років були унікальні. Ми мали щось схоже на нормальну еліту. У неї були три згадані характеристики, хоча й не в чистому вигляді. І точно вперше мали еліту з достатнім інтелектуальним рівнем. Скажу як перекладач. Порошенку вдалося досягнути багато на міжнародній арені насамперед тому, що міг говорити зі світовими лідерами зрозумілою для них мовою.
Чи наблизилися ми до Європи?
– Ми і є Європа. Нам треба усвідомити цей факт і засвідчити його для людства.
Ми вийшли на Майдан, бо Янукович і уряд Азарова зрадили національні інтереси України, згорнули євроінтеграційні процеси. Порушили суспільну угоду. Тому ми мали право навіть на озброєне повстання, а не тільки на мирний протест.
Ми вийшли з вимогою євроінтеграції. Й отримали її. Навіть більше. Ніхто не вірив, що буде безвіз.
Згадую, як у 14 років підійшов до дзеркала, подивився на себе і сказав: "Ти ніколи не покинеш стіни цієї в'язниці". Дружина і друзі казали, що відчували щось подібне. Тією в'язницею був Совєтський Союз. Люди, які не жили в ньому, не розуміють, яка це розкіш – мати можливість купити квиток і поїхати працювати, вчитися, подорожувати, відпочивати, зустрітися з друзями за кордоном. Це – свобода, яка має важливі наслідки. Знайомимося з культурами інших країн, наші горизонти стають ширші. Ці ледь помітні речі насправді є тектонічними зсувами.
4 
1
Коментарі