Ексклюзиви
пʼятниця, 05 липня 2013 16:00
Олександр Стукало
Олександр Стукало
Олександр Стукало

Щоденник генія

  Олександр СТУКАЛО, перекладач
Олександр СТУКАЛО, перекладач

Тарас Шевченко наш Григорович – геній, пророк України й сонце на небосхилі літератури – всі це давно й довго знають. Його вивчають у середніх школах, читають на поетичних вечорах, вчать напам'ять полум'яні рядки й часто захоплюються. Так, як заведено захоплюватися мертвими геніями.

Для всіх шкільних учительок, а отже – і для учнів тих шкільних учительок, Тарас Шевченко поволі, але неухильно, ставав мучеником. Читаючи чергові методичні розробки з літератури, вчительки додавали нових штрихів до мученицького портрета, ставили чергові печатки, нові проби, нові стигми. У декого з них вірші взагалі відходили на другий план: Шевченко – це передусім скорбота й рання смерть у 47 років. Діти, що, сидячи за партами, слухали тих навіжених учительок, поволі, але неухильно просякали думкою, що Шевченко – це "Заповіт", "Сон", "І мертвим, і живим", "Гайдамаки" і "Думи мої". Сльози, кров, поневолення. ­Добре шестикласникам: вони пізнали тільки верхній шар цього криваво-місивного пирога. "Не називаю її раєм", скажімо. Або "а дівчина при самій дорозі плоскінь вибирала". "Я пас ягнята за селом". Пасторальність, із якої скоро проростуть шпіцрутенчики. Класі у восьмому.

Загалом, може, воно й правильно – давати у підлітковому віці дітям читати Шевченка на уроках. Стихійні бунти, криваві заграви, Гонта в Умані, Коліївщина, "а Ярема так і кладе – по три, по чотири". Це ж майже комп'ютерна гра. Дійди до кінця, омини найголовніше, винеси із собою напівправду. Шкільна освіта – вона така. На повну правду не вистачає годин. Шевченка довчили – ­Куліш на обрії майорить. Нумо, пустимо коней учвал!

А днями я, гуляючи інтернетом, знайшов прекрасний проект у ­LiveJournal. Там виклали "Журнал" Тараса Григоровича Шевченка: дати дописів збігаються з датами записів у щоденнику генія, лише зі зсувом на 150 років. Бери, читай, думай, знаходь. Ви читали щоденники письменників XIX століття? Вони зазвичай такі домашньо-інтимні, як капці з собачками. Як піжама. Лише їм – і більше нікому! – письменники могли довірити сокровенне, якісь свої побічні думки, ранкові прозріння після випитого вчора, реакцію на природу й недорікувату дійсність. Десь так, як ми тепер поводимося у віртуальному світі з особистими блогами.

"Журнал" не вивчають у школах. В університетах теж дуже рідко, хіба мигцем, стисло, щоб не налякати дух генія, що ширяє над водами. Мало говорять про те, чому наш пророк написав свій щоденник російською – а заодно й кілька повістей та поем. Зовсім мало. Запевне ніхто його не назве російсько­мовним українським прозаїком. У жодній школі ви такого не почуєте. Хоча варто було би, напевно, уточнювати. І дітям, і вчителькам. Один мій московський товариш-журналіст днями, вперше тримаючи в руках якийсь із варіантів "Кобзаря", щиро здивувався: "А я думал, Шевченко только по-русски писал". Отаке. Буває. А ми думали, що лише українською.

Дійди до кінця, омини найголовніше, винеси з собою напівправду. Шкільна освіта –
вона така. На повну правду
не вистачає годин. Шевченка довчили – Куліш на обрії майорить

Що ж у тому "Журналі"? Загалом там усе гарно й красиво. ­Побутові спостереження: "Жидовское начало в русском человеке. Он без приданого не может даже полюбить". Обурення публікою, яку подибував у церкві: "Я хотел войти в самую церковь, как двери растворилися и вышла пышно, франтовски разодетая барыня, уже не совсем свежая, и, обратяся к нарисованному чудовищу, три раза набожно и кокетливо перекрестилась, и вышла. Лицемерка! Идолопоклонница! И наверное бл...дь". Описи снів, які приходять після з'їдених на ніч пельменів: "По улице ездили в старосветском огромном берлине огромные рыжие пьяные монахи, и между ними очутился мой трезвый друг Семен Гулак-Артемовский. Это все пельмени так наметаморфозили". Словом – життя приватне й публічне. Сни смішних людей. Будні. Все це якось не стосується генія української літератури і красних словес. Я би навіть сказав, розбиває все вивчене у школах на друзки. Ну, не розбиває, а так, підбиває. Слова "Україна" у щоденнику майже не зустрінеш – хіба у віршах. Малороси, хохли. Ні, правда, до мови рідної у Тараса ставлення завжди щемке й тріпотливе: в Оренбурзі її не часто можна було почути, а коли хтось із гостей приїздив чи слуга який з Полтавщини – ото було щастя!

Все, як у всіх. Ну, з поправкою на 150 років. Ніякої геніальності. Ніяких зірок у життєвих калюжах. Нудно? Зате правда. Мені було не нудно: я нарешті прочитав про Шевченка без сусальної позолоти. Але в школах все одно ніколи цього не прочитають

Зараз ви читаєте новину «Щоденник генія». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

36

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути