Пощастило

Люблю готелі. Це нові відчуття, нові емоції, часом пригоди – веселі або трешові, але завжди незабутні.

Якось жила в лофтовому нідерландському готелі, фішкою якого були найрізноманітніші килимки майже на всіх горизонтальних поверхнях. Пахло там дивно, проте знайомо. Згодом я згадала, що такий запах – у наших купейних вагонах: від незмінних червоних килимів завжди відгонило старою пилюкою.

Після першої ж ночі в тому готелі я прокинулася зі сверблячими червоними плямами по всьому тілу. Одне око запухло. Радію, що виставка, де маю зустрічатися з добрим десятком людей, почнеться тільки завтра. Аж тут на туалетному папері бачу причину своєї новонабутої краси: блощиця.

Менеджер готелю ввічливо пояснює, що такі проблеми поширені в готелях по всій Європі. Заперечую, бо не мала такого досвіду в жодній країні. Зрештою, погоджуємо, що як компенсацію готель поверне мені гроші за проживання.

Мені щастить із готелями.

Проте час іде – і от уже маю новий досвід і подорожей, і готелів. Їздимо з дітьми туди, де можемо побути подай пів дня с татом-військовим. Аж раптом удача: чоловіка направляють на навчання – і ми можемо приїхати до нього аж на цілий тиждень. Вибору готелів не маємо, там є лишень один – загрозливо-монументальна, прямокутна сіра багатоповерхівка, що дісталася красивому місту у спадок від радянських часів.

Готель зустрічає нас понурими і втомленими інтер'єрними рішеннями кінця 1980-х. Адміністраторка гостинно пропонує оглянути номер, перш ніж заселятися. Там є біде, проте відсутня частина шпалер, а ті що є, тримаються суто з почуття гіпервідповідальності й поваги до гостя. Власне, як і решта оснащення. Та обирати не доводиться, повертаємося до рецепції по ключі, якраз щоб почути розмову адміністраторки з іншим гостем:

– Так, є вільні номери. Вам який – із гарячою водою чи без?

Потім звертається до нас:

– Берете? Це люкс!

Швиденько забираю ключ і вже не питаю, чи люкс у цьому випадку – це клас номера, чи її особисте ставлення до його стану й оснащення. Гаряча вода є. Пощастило.

×