Дорогою з Тернополя до Гусятина за 7 км од Гримайлова зауважите знак "Білинівка 2 км". У Білинівці прописано 54 людей, фактично проживає 27. У п"ятьох хатах мешкають шестеро пенсіонерів, яким уже за вісімдесят. Наймолодшому — 76 років.
Із траси видно ряд однакових цегляних будинків під червоною черепицею. До 1941 року тут було польське поселення. Саме село належить до Лежанівської сільради.
— У Лежанівці та Білинівці 305 душ, — розповідає Ярослава Гончар, 53 роки. Жінка головує вже десятий рік. — Більше 40 дворів пустують. Близько 15 чоловіків повернулися з міст і живуть на пенсію батьків — жінки повиїжджали за кордон і позабирали із собою дітей. А молодь у Тернополі та Львові чи за кордоном. У радянські часи на Тернопільському комбайновому заводі головним інженером працював уродженець села Василь Пелех, то він молодих забирав на роботу.
Школу у Білинівці закрили в 1971 році. Клуб не діє. Нема ані магазину, ані церкви. У каплицю священик навідується кілька разів на рік: посвятити паски, на Зелені свята чи посповідати. До 2004-го у Білинівці працював старий млин.
— Мірошник Міша поїхав на Майдан і не вернувся. Пропав безвісти чоловік, — розповідає Ярослава Іванівна. — Мама його з тої гризоти померла. Відтоді млин не працює.
У селі тихо. Минаємо дві порожні хати. Ярослава Іванівна розповідає, що люди живуть лише у п"ятьох хатах, вісім пустують. Решту будинків розібрали на цеглу.
— У 50-х у Білинівці жило більше ста людей, — каже голова.
На подвір"ї 83-річного Дмитра Філя його донька Євгенія Русу, 56 років, збирає з дерев"яної огорожі випрані шкарпетки. Вона вже 30 років живе у Молдові. У вересні приїхала до хворого батька.
— Нема ні магазину, ні лікарні, навіть газу, — каже Євгенія Дмитрівна. — Стареньким тут важко. Соціальних працівників нема, навідуються часто аферисти. До тата приходили дві дівчини. Назвалися соціальними працівницями, показали посвідчення і сказали, що помагатимуть йому. Тато, хоч і начитаний, все одно безпомічний. Доки одну провадив до другої хати, інша забрала з гаманця 300 гривень. У Білинівці в однієї жінки чотири тисячі гривень вкрали. Ще одна дівчинка приходила, говорила, що з воєнного шпиталю. Мала якісь документи, всі фотографії стареньких. Я ж знаю, хто тут ветеран, а вона називала ветеранами інших, то я її як прогнала — швидко втекла. Але потім пішла до Германа, продала йому масажер. Сказала дідові, що коштує тисячу гривень, але для ветеранів — триста.
Мірошник Міша поїхав на Майдан і не вернувся
— Дільничний міліціонер заходить?
— Якщо він один на сім сіл, то хіба всюди встигне? У першій хаті люди не живуть, лише приїжджають обробляти город. То в них покрали ліжка, перини, подушки. Навіть відра вже нема.
На цілу Білинівку є лише один хлопчик-школярик четвертого класу. Мати дитини 33-річна Леся Сороковнін — інвалід по слуху. Вона єдина молода людина в селі. Щодня возить сина до Гримайлівської школи за 9 км. Перечікує уроки і привозить хлопчика додому.
— Вона єдина надія для всіх, хто тут живе. Щоранку, кому чого треба, виходять на дорогу і чекають на Лесю, — каже Євгенія Русу. — Кому хліба купити, кому масла, ліків.
Поруч із Філем живе подружжя Смотричів. 80-річний Володимир і 82-річна Дарія разом уже 60 років.
— Працювали разом на шахті в Луганській області, там і побралися, — розповідає Дарія. — Потім переїхали сюди на батьківщину чоловіка купили хату. Нам удвох не страшно. Злодіїв не боїмося, бо маємо двох псів. Син кожні два тижні приїжджає з Рівного. Грядки садимо.
Багатьох стареньких діти забирають до себе в міста. Але не всі хочуть їхати.
— 80-річного Йосипа Лазорчина старший син забрав до Тернополя, — каже Ярослава Гончар. — Але той через два тижні втік назад. Син навіть не знав, був на роботі. Потім молодший син забрав його в село Товсте Заліщицького району. Старенький і звідти втік.
Двоє дошкільнят у Білинівці живуть через кілька хат у Субтельних. На обійсті — дитячі іграшки, сохне дитячий одяг.
— Це наша Вікторія, — тримає за руку однорічну дівчинку Ганна Субтельна, 65 років. — Андрійкові вже три минуло. Дитина навіть не має із ким бавитися. Мушу сама з ним у футбол грати. Але діти незабаром поїдуть у Тернопіль. Невістка зараз у декреті, а син там працює, уже гуртожиток отримав. То будемо тут самі з чоловіком доживати.
3 
1
Коментарі