Єдиний у Івано-Франківську притулок для безпритульних по вулиці Млинарській відкривається о 18.00. Годиною раніше під дверима тупцюють п"ятеро осіб. Надворі мінус п"ять.
— Мені не положено раньше часу безпритульних пускати, — бряцає ключами в металічних дверях черговий Микола Фенюк, 53 роки. — Але ж не будеш людей на сніг виганяти.
Притулок на 30 осіб облаштували рік тому в підвальному приміщенні обласного наркодиспансеру. Тут дві просторі кімнати для чоловіків і жінок. Далі по коридору — три душові кабіни, умивальники спільні. На бетонній підлозі пошарпані килимки. Невеликі вікна заґратовані.
— Холодно тут, — черговий запрошує зайти до підсобки. — Уже два тижні температура вище 12 градусів не піднімається. Я колектором грівся, то двоє–троє чоловік до мене ночувати приходили. Пускав їх, бо жалію.
Фенюк веде до жіночої кімнати. Там чотири ліжка, шафа та стіл. На стінах — янголи.
— Це наш художник Сашко намалював, — пояснює жителька притулку Наталі, родом із Київської області. — Коли зимно, сплю під трьома одіялами. Наш народ загартований. Ніхто не хворіє.
Олександр Трайсон, 28 років, у притулку кілька тижнів. Називає себе художником, малює олією й гуашшю. Паспорта не має.
— Мати померла від раку, батька застрелили. Трохи в тюрмі посидів за наркотики. А тепер "зав"язав", малювати почав, — стукає пальцями по столу.
У чоловічій кімнаті великий образ святого Миколая на стіні. Погляд холодний, пронизливий.
— Як малював — п"яним був, — згадує безпритульний. — Та ви подивилися б на мої картини! Я іконостаси в церквах розмальовував. Два полотна через Інтернет продав у Німеччину — копії Рафаеля та Мікеланджело. Заплатили 900 євро за кожну. Гроші заробляти можу, та не вмію ними користуватися. І жити ніде — квартиру втратив після другої відсидки.
4 
1
Коментарі