Завдяки читанню людський мозок працює краще. Відмовитися від читання, відповідно, — відмовитися від програми вдосконалення мозку. Щоб люди читали, їх потрібно заохочувати.
Існують три доволі потужні інструменти заохочення:
Найбільш дієвий — школа. Потрібна збалансована цікава шкільна програма. Вона повинна вести від простіших до більш складних і цікавих текстів. Є маса вартісних текстів, які в школі належать до позакласного читання.
Якщо програма перевантажена, учні читатимуть менше, бо зрозуміють, що всього вони не можуть встигнути. До тепер є багато текстів, які розказують про важку долю селян ХІХ сторіччя. Це епоха, про неї треба знати, треба знати, що ці тексти були. Але давати на них багато часу чи наголошувати, щоб учні про це говорили — це не ефективно. Вони не прочитають і це нічого не дасть.
Варто запропонувати "Таємний посол" Володимира Малика, коли український козак не тільки зумів визволити свою кохану з султанського гарему, але й встиг повоювати на Балканах. Це історія про козака-супермена. Як і "Роксолана". Роман про жінку, яка зуміла не тільки підкорити султана, а й усю Османську імперію. На таких текстах треба заохочувати учнів. Щоб це для них ставало інструментом пізнання світу.
Вони повинні навчитися отримувати насолоду від того, що читаючи, вони уявляють. Не від того, що пішли у кіно і режисер все замість них придумав, показав. Учні самі в собі повинні режисувати картинку. Цьому треба навчити.
Для того, щоб заохотити людей читати, їх треба заохотити читати в школі. Це найпростіший шлях. Для цього потрібно змінювати програму. Як змінюється програма у Міністерстві, хто рекомендує, скільки років тим, хто рекомендують книжки для того, щоб читали 15-річні? Якщо між тими хто рекомендує і хто читатиме розрив більший 40 років, у них нема шансів зрозуміти, що хочуть 15-річні. Вони дуже часто екстраполюють на них свої уявлення. Школа зараз відбиває бажання читати.
Медіа — більш сильний інструмент.
Повинна бути загальнодержавна програма пропагування літератури. Якби на телебаченні з'являлися авторитетні люди і казали: я прочитав таку-то й таку книжку за минулий тиждень. Підлітки б також читали. Як правило, діти до підліткового віку читають. Потім настає трансформація цінностей. У підлітковому віці школярі можуть або дуже захопитися читанням, або відкинути його. Останнє у більшості випадків стається частіше. Припустімо, є авторитетні політики, музиканти, футболісти. Якщо вони прочитають книжку, зможуть виступити і скажуть: "Я прочитав отаку книжку. Це цікаво". Тоді це була б національна пропаганда читання. Це дало б можливість мати розумніших людей у країні. Але наскільки це вигідно? Розумнішими людьми складно керувати. З ними потрібно домовлятися.
Третій шлях — Інтернет і соцмережі. За статистикою, Facebook має 1,5 млн українських акаунтів і Vkontakte – 6 млн. Це доволі велика територія. Велика спільнота, де читають. На Фейсбуці з'являються більш авторитетні люди, хто має більше френдів, хто більш видимий у мережах, кого більше читають. Тут можна бути впевненим у тому, що країна не прямує до якогось тотального невігластва. Певна група людей читає і читатиме. Через соцмережі читання стає ширшим феноменом. Багато людей почали читати електронні книжки. Витягують з мережі тексти, чи купують їх. І читають. Це нова хвиля. Приблизно 20% людей читають в мережі.
Ростислав СЕМКІВ, літературознавець, директор видавництва "Смолоскип", викладач Національного університету "Києво-Могилянська академія"
2 
1
Коментарі
29