10 вересня 1973 року військово-морський флот Чилі взяв участь у спільних з американцями військових навчаннях. Це було гарним приводом для перевороту. Усіх моряків-прихильників президента Сальвадора Альєнде втопили в океані. На військову базу у Вальпараісо кораблі повернулися на світанку 11 вересня, і лише з тими, хто мав твердий намір повалити президента-соціаліста. Путчисти висадили десант і швидко захопили рідне місто Альєнде.
Військові в Чилі мали причини для незадоволення. Після обрання в 1970 році нового президента-соціаліста вони забули про стажування в США. Раніше за кілька місяців такого стажування офіцери поверталися додому з автомобілем або грошима на житло. Тепер їх посилали стажуватися у біднішу за Чилі Кубу. Багато офіцерів були дітьми німецьких переселенців і люто ненавиділи комунізм. А президент все більше скочувався на комуністичні позиції.
Під гаслом націоналізації землі банди симпатиків комуністів вчиняли напади на латифундії. Небувалими темпами росла інфляції. Вона сягала 190%. У листопаді 1972 року уряд соціалістів оголосив дефолт. Утім на парламентських виборах 1973 року знову переміг Альєнде. Він набрав 43% голосів. Це було навіть більше ніж під час президентських виборів. Попри перемогу соціалістів країна залишалася розколотою на два табори.
Ситуацію ускладнювало втручання третіх держав. США, невдоволені політикою націоналізації мідеплавильних підприємств, давали гроші супротивникам Альєнде. СРСР через Кубу навпаки фінансував його і забезпечував підкуп депутатів парламенту.
Попри все президент країни не був марксистом у прямому розумінні. Під час свого правління він не закрив жодної опозиційної газети, жодної радіостанції. Альєнде не сприймав радянську систему придушення інакомислячих.
11 вересня 1973 року о пів на сьому ранку повстанці, яких очолював головнокомандувач Августо Піночет, захопили кілька столичних радіостанцій. Звідти передали умовний позивний до повалення влади: "У Сантьяго іде дощ".
Тим часом 65-річний президент прибув у супроводі трьох автомобілів до своєї резиденції – палацу Ла Монеда. Дружині Ортензії сказав наостанок: "Самогубства не вчинятиму, але залишу палац лише мертвим". Захищати президента зібралося близько сотні осіб. Лише 40 із них були озброєні автоматами та гранатометами. В переважній більшості це були особисті охоронці на чолі з Хуаном Гарсесом.
О 7-50 радіо "Агрикультура" передало заяву заколотників про створення військової хунти й усунення Альєнде від влади. Звернення підписали Августо Піночет, командувач ВМС Хосе Меріно, ВПС – Густаво Лі, карабінерів – Сесар Мендоса. Піночет запропонував Альєнде здатися в обмін на можливість покинути країну разом із родиною. Той відмовився, назвавши Піночета боягузом. Президент устиг виступити на комуністичній радіостанції "Магальянес" – останній, не захопленій путчистами. Під час виступу її розбомбили. Та промова обійшла всі країни і континенти:
"Президент готовий умерти. Сподіваюся, ви згадуватимете мене, як чесну людину. Моя загибель не буде марною. Вона буде моральним уроком і покаранням віроломству і зрадництву. Я завжди буду поруч із вами".
Об 11 починається штурм. Альєнде бере в руки автомат, подарований Фіделем Кастро і відстрілюється. За однією з легенд йому навіть удається з базуки підбити танк. Оборона тривала дві з половиною години. О 12-ій годині палац бомбили з повітря. О 13 годині путчисти прориваються на другий поверх. Альєнде барикадується в Червоній залі. Бійці капітана Роберто Гарріди вибивають двері. Бачать мертвого Альєнде з автоматом у руках. На Гарріду кидається пес президента. Його теж убивають із автомата. Прихильники президента у відчаї кидаються відбити тіло. Це їм вдається. Мертвого Альєнде переносять у його кабінет, тіло перемотують синьою урочистою стрічкою і накривають плечі державним прапором. За півгодини опір припиняється остаточно.
Країну поглинає терор. Утім до комуністичного розмаху йому далеко. Утворена згодом офіційна комісія під керівництвом єпископа Валечі доведе загибель 3065 осіб. У столиці демонтують пам'ятник Че Геварі. Усіх підозрілих зганяють у фільтраційний табір на Національному стадіоні. Поміж загиблих був співак Віктор Хара.
За іронією долі у боротьбі за путівку на чемпіонат світу в Німеччину збірна Чилі мала зіграти зі збірною СРСР. Перший матч у Москві завершився нульовою нічиєю. А до Сантьяго збірна СРСР не поїхала. Мотивувала неможливістю грати на стадіоні, политому кров'ю прихильників Альєнде. Чилійці забили символічний гол у порожні ворота й здобули путівку. А через 30 років стадіону присвоїли ім'я Віктора Хари.
"Наш найбільший ворог – компартія. Ми повинні були знищити її, інакше вона би знищила нас і країну", – сказав згодом Піночет. Він поступово вивів країну із кризи, хоча на початку інфляція стала ще більшою ніж за Альєнде. За Піночета Чилі була лідером серед країн Латинської Америки за ростом ВВП.
Піночет утратив владу в 1990 році після демократичних виборів. Мав імунітет і не міг бути засудженим. Помер у 2006 році у 91-річному віці. На його похоронах одна половина країни плакала, а інша – раділа.
3 
1
Коментарі
2