Нещодавно в університеті міста Едмонтон (Канада) вийшла „Хрестоматія Голодомору" англійською мовою. Упорядниками виступили Богдан Клід, заступник директора Канадського інституту українських студій Альбертського університету, та Олександр Мотиль, професор політичних наук Ратгерського університету (США).
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Голодомор був геноцидом: історик порівняв голоди в Україні та Казахстані
Богдан Клід називає цю подію знаковою, адже вперше достатній і різноманітний обсяг джерел про Голодомор вийшов мовою міжнародного спілкування. Брак таких видань він вважає однією з причин, що відносно мало знають про Голодомор на Заході.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Історики встановили імена осіб, які рятували людей в часи Голодомору
Видання джерел і літератури про Голодомор англійською мовою справді є таким важливим?
Англомовний читач знає дуже мало про Голодомор. Є добрі наукові праці українською та російською мовами, але пересічний науковець чи студент не знає цих мов, вже не говорячи про звичайного читача. Також, без спеціального знання важко зрозуміти навіть англомовні дослідження. Тобто наша книга для студентів і для ширшого кола читача. Ми зібрали, на нашу думку, уривки із найважливіших матеріалів про Голодомор. Дуже багато текстів ми переклали з російської та української на англійську мову. Також є документи із польськомовних, німецькомовних джерел.
Тобто наша книга наразі є найповнішим зібранням джерел та літератури про Голодомор – її можна називати антологією, дайджестом або книжкою джерел. Для англомовного читача, повторюся, це дуже важливо. Сподіваюся, що подібна книжка українською мовою буде корисною і для українського читача. Це своєрідний посібник для студентів та учнів старших класів.
Якщо оцінювати суспільну думку на Заході, то як там сприймають голод 1932-33 років? Відомий вислів, що „світ визнав геноцид" є передчасним?
Так, він є дуже передчасним. Адже для того, щоб була сформована громадська думка щодо Голодомору, має бути достатньо інформації про нього. І дуже важливо, щоб була інформація з різних джерел, у тому числі українських. Такої інформації до недавна було обмаль.
Які саме джерела ви помістили до хрестоматії?
Ми зібрали кращі, на наш погляд, статті чи уривки з книжок про Голодомор. Деякі з них вже опубліковані англійською мовою на заході, але багато ми переклали з української – включили трьох українських дослідників. Це Станіслав Кульчицький, Юрій Шаповал і Людмила Гриневич. Тобто ми знайомимо англомовного читача із українськими дослідниками, які пишуть про Голодомор. Це дуже важливо, тому що якщо ти не читаєш українською, то і не знайомий із цими працями.
Ми включили також статті, які мають юридичний характер, адже питання геноциду вже є справою юриспруденції. Ми подали матеріали, які віддзеркалюють тлумачення Голодомору з юридичного боку та реакцію різних міжнародних організацій на розуміння того чим він був – геноцидом чи не навмисним винищенням.
Щодо офіційних документів, то тут є не лише радянські джерела, але й документи польських, італійських та інших дипломатичних служб. Вони всі мали свої представництва або в Україні, або у Москві і, звісно, цікавилися тим, що діялося в Радянському Союзі і в Україні. Адже Україна була великим економічним потенціалом, особливо у сільському господарстві.
Чи перекладали ви свідчення очевидців Голодомору? Як Голодомор бачили безпосередні учасники й ті, що спостерігали за ним збоку?
Представлено як бачили Голодомор організації та представники громадськости Галичини, і української діаспори у Північній Америці. Це є реакція, що відбувалася під час або відразу після Голодомору. Думаю, це буде дуже цікаво для читача – ми показуємо, що реакція діаспори у 1933-34 не відрізняється від реакції у післявоєнний період.
Ми зібрали також журналістські статті, які з'явилися у західній пресі під час Голодомору. Дуже цікавими є спогади прокомуністично налаштованих людей або тих, що були членами компартії у власних країнах. Вони приїхали до СРСР, думаючи, що там розвивається альтернатива західного капіталізму. Однак, деякі з них – не всі – жахнулися, коли побачили що діється насправді. Пізніше вони чесно написали про це. Побачене в Україні різко змінило їхній світогляд.
Крім того, ми зібрали спогади і листування тих людей, що пережили Голодомор. Ми намагалися зібрати спогади, які були написані якомога ближче до подій 1932-33 років. На Заході таких свідчень також майже не знають. Крім того, ми зібрали уривки з літературних творів про Голодомор. Це вже буде цікаво насамперед українцям, оскільки більшість цих творів вийшли у діаспорі.
Ви особисто, після опрацювання такої кількості джерел, вважаєте Голодомор геноцидом?
Ми написали вступну статтю, де пов'язуємо Голодомор із національним питанням. Тому що в західному світі така точка зору не досить добре освітлена. Голод можуть розуміти як трагедію селянства взагалі. Але що це була трагедія українського селянства, українського народу і вона збігалася з діями радянської влади щодо приборкання українського національного відродження. Були й дії спрямовані на те, щоб знищити так званий національний ухил у компартії. Між собою ці події взаємопов'язані. Компартія також боялася потенціалу повстання в Україні. Тому ми можемо називати Голодомор геноцидом.
Як можна охарактеризувати ставлення західних науковців до Голодомору?
Найважливіша праця, яка вийшла у західному світі, де Україна займає чільне місце, це праця Стівена Відтрофта і Роберта Дейвіса. Це англійські марксистські історики. Вони видали працю у 2004 році, яка має досить великий вплив на думку про Голодомор у західних наукових колах. Вони заперечують тезу Роберта Конквеста, який першим написав ґрунтовну працю про Голодомор. Він вважав, що Сталін і радянське керівництво мав намір використати голод проти українського селянства. А на думку Відтрофта і Дейвіса, радянське керівництво не хотіло голоду.
Деякі науковці є прибічниками тлумачення Конквеста і думають, що Голодомор був геноцидом. Найкраща стаття, яка підтримує тезу, що Голодомор був геноцидом, була написана відносно недавно італійським науковцем - Андреа Ґраціозі. Але, поки що більшість, не є такими переконаними. Вони не завжди погоджуються з Відтрофтом і Дейвісом, а стоять радше посередині. У цьому, зокрема, виявляється плюралізм тлумачення Голодомору. Деякі науковці бояться обрати чітку позицію, тому що вони розуміють, що це може мати наслідки. Тобто якщо ти є науковцем і хочеш працювати в Росії, і скажеш відкрито, що Голодомор в Україні був геноцидом, то можуть не дати доступ до потрібних архівних документів. По-друге, науковці є занадто обережними і не хочуть обирати позицію, яка мала б політичні відтінки. Хоча я не можу бути стовідсотково впевненим.
Юристи на заході також дотримуються різних версій?
Англійською мовою не достатньо літератури про Голодомор. Про істориків я вже сказав. А якщо говорити про юристів, то дуже мало правників на міжнародному рівні писали про голод 1932-33 років. Як приємний приклад можу навести юриста Маркуса, який написав досить гарну аналітичну статтю. На жаль, ми не включили її до нашого збірника. Однак ми включили роботи українських юристів, які писали про це явище. Наприклад, є роботи Володимира Василенка і Євгена Захарова. Включили також думку, яку свого часу висловив відомий юрист Рафаель Лемкін, що фактично є основоположником ідеї про геноцид. У 1953 році він публічно назвав Голодомор класичним зразком радянського геноциду. Є також західні науковці, які вважають Голодомор геноцидом, але тільки одним із серії геноцидів Сталіна. Це думка, зокрема Нормана Наймарка. Але він також не бачить український характер цього геноциду. Він розглядає те, що сталося в Україні як війну проти селянства.
Тобто місця націоналізму у нього не знайшлося.
Голодомор, звісно, був війною проти селянства, але від неї не можна відокремити український національний чинник. Саме радянське керівництво у 1933-34 роках писали і публічно визнавали, що селянське і національне питання в Україні взаємопов'язаними. Добре пам'ятали, що під час революції і громадянської війни, до з 1918 до 1922 року, українське селянство чинило великий спротив становленню радянської влади. Сталін, коли виступав на 17-у конгресі партії сказав, що український націоналізм є загрозою для Радянського Союзу. Зі середини 1932 і у 1933 рр. з'являються у радянських документах досить багато натяків на загрози зі сторони петлюрівців, серед селянства та навіть у рядах компартії України. Тобто було розуміння, що українське селянство може повстати проти радянської влади, а компартії України не можна довіряти.
Служби ГПУ писали про настрої серед селянства в усіх куточках Радянського Союзу. Україна фігурувала там регіоном, де селянство бунтувало. Особливо це відмічали у 1930 році, а також наприкінці 1931 і на початку 1932-го. Нижчі ланки партії, працівники колгоспів, коли почався Голод, мабуть були найбільш вражені такою політикою. Досить багато з них противилися й чинили опір такій політиці. Сталін це розумів і писав Кагановичу - мовляв, дивіться на компартію в Україні, це скриті петлюрівці. Він розумів, що КП(б)У не є доброю підпорою його політики і боявся, що якщо селянство повстане, то ці нижчі ланки партії можуть приєднатися до повстання. Цього потрібно було не допустити. Крім цього, знаємо, що якраз під час Гододомору політика українізації фактично була зупинена та почався широкомаштабний терор проти української інтелігенції.?
3 
1
Коментарі
139