Кав'ярня "Шкоцька" в центрі Львова у 1930-х мала кількадесят постійних відвідувачів. Серед її завсідників вирізнявся гурт середнього віку чоловіків. Приходили майже щовечора, замовляли каву чи пиво й довго щось обговорювали. Бувало сперечалися, сварилися, затим тиснули один одному руки й далі вели розмову. Результати своїх суперечок записували хімічним олівцем на мармурових столиках. Зрозуміти ці записи — скупчення цифр, значків і зиґзаґів — іншим відвідувачам було годі. Бо це були формули з вищої математики.
"То професори з університету! — цитує власника "Шкоцької" пана Бреттшнайдера письменник Юрій Винничук. — Приходе їх ту кілька, але особливо їден, такий худий, високий. Часом дивиться без руху, попиває "малу чорну" (невелика порція кави по-турецьки. — "ГПУ") і дивиться вдаль. А то раптово щось ним струсне — і кидається писати. Хоч і олівцем, але смарує дуже густо, аж зачорнює цілого стола. І ще й дивиться, де є вільне місце, аби і його запацькати. Коли вранці приходять жінки, щоби прибрати залю, то мають попередження, жи столика, накритого обрусом, мити не можна. Біля 11-ї приходять студенти і переписують цифри з мармуру".
Худий високий професор — Стефан Банах, засновник львівської математичної школи. У міжвоєнні роки він був викладачем Львівського університету ім. Яна Казимира, один із корпусів якого стояв неподалік. Тому й вулиця, на якій розташувалася "Шкоцька", — теперішній просп. Тараса Шевченка — до середини 1950-х мала назву Академічна — студентів у ті часи називали академіками.
Стіни "Шкоцької", тобто шотландської, були оздоблені лицарськими панно за мотивами романів Вальтера Скотта. Звідти й назва кав'ярні. Стефан Банах майже безперестанку курив і пив каву. І не тільки її. "Пересидіти або перепити Банаха було майже неможливо, — згадував його вихованець, згодом один із творців водневої бомби Станіслав Улям. — Одного разу під час бенкету Банах так напоїв великого Джона фон Неймана (угорський математик. — "ГПУ"), що той був змушений піти в туалет, аби вирвати. Щоправда, фон Нейман незабаром повернувся. Витер рота серветкою, випив води і, ніби нічого й не сталося, продовжив розмову про вищу математику".
Навчальний рік в університеті розпочинався 1 жовтня. Та Стефан Банах читав лекції із середини місяця. "Відпустку професор Банах розпочинав щойно у вересні, — описував викладача студент Казимир Шалайко. — Всі літні місяці проводив у тиші свого кабінету, де було холодно, як і в цілому "старому університеті". На час відпустки їхав у курортне містечко Сколе (тепер райцентр на Львівщині. — "ГПУ") і повертався щойно в середині жовтня, після чого оголошував про початок занять. Студенти дуже шкодували, коли професор скасовував свої лекції. А таке траплялося доволі часто. Дружина Банаха телефонувала черговому і казала, що чоловік не зможе прийти, бо погано почувається. Імовірно, це траплялося через те, що професор проводив час у роздумах до пізньої ночі".
Власник "Шкоцької" часом не витримував і сварився з гостями-вченими. Бо ті, бувало, сиділи по кілька годин, списуючи хімічним олівцем усі столи. Одного разу встановили рекорд — 17 год. Нерідко працівники кав'ярні забували прохання професорів і стирали записи. А ті часто-густо були справжніми математичними відкриттями. Вихід знайшла дружина Стефана Банаха. "Пані Луція придбала товстий зошит у твердій обкладинці, — розповідав колега Банаха, Гуґо Штейнгауз. — Цей зошит зберігався у платничого (тобто бармена) кав'ярні й видавався на прохання будь-якого математика. На одній стороні писалася задача, її автор і дата. На іншій — розв'язок. Автори задач іноді обіцяли винагороду за правильний розв'язок. Вона залежала від складності задачі — варіювалася від "малої чорної" до живої гуски".
Цей зошит дістав назву "Шкоцька книга". З 1935-го по 1941 рік тут були записані 193 задачі. Після смерті Банаха його син, Стефан-молодший, вивіз "книгу" до Польщі. Професор Станіслав Улям виготовив 300 копій зошита й розіслав математикам по всьому світу. Найважчу задачу зі "Шкоцької книги" розв'язав аж 1972 року швед Пер Ерфло. Й отримав живу гуску з рук автора — Станіслава Мазура, який тоді викладав у Варшавському університеті.
Від ґестапо професора врятували воші
У червні 1941 року до Львова ввійшли німецькі війська. Протягом місяця нацисти арештували кількадесят львівських професорів і членів їхніх родин. У ніч проти 4 липня майже всіх їх розстріляли на Вулецьких пагорбах (зараз це вул. Сахарова). Зокрема, загинули письменник Тадеуш Бой-Желенський, геодезист Каспер Вайгель, хірург Генрик Гілярович.
Банахові пощастило — він відбувся кількома тижнями арешту за нібито контрабанду німецької валюти. Після звільнення влаштувався в Інститут висипного тифу й вірусних досліджень. Його роботою було годувати вошей, за допомогою яких потім виготовляли вакцину проти тифу. Ці ліки доставляли німецьким солдатам на фронт.
"Сеанс годування тривав півгодини, — пише про цей інститут німецький журналіст Макс Шейнбаум. — Для цього були сконструйовані спеціальні прилади — порожні браслети з мембраною. "Донори" одягали браслети, наповнені вошами, на руки й ноги. У рядах "донорів" значилися багато видатних особистостей. За цю "роботу" отримували, окрім грошової винагороди, невеликий додаток до пайка і найголовніше — посвідчення співробітника інституту. Воно мало величезну рятівну силу при всіляких вуличних акціях ґестапо і місцевої поліції. Надто вже грізно виглядали його сторінки. Та й винагорода була не зайвою. Адже роботи не вистачало — більшість навчальних закладів у місті були закриті".
Одразу по війні керівництво комуністичної Польщі запропонувало Стефанові Банаху посаду міністра освіти. Та математик уже доживав віку — в нього діагностували рак легень.
1892, 30 березня — Стефан Банах народився у Кракові. Був позашлюбною дитиною служниці Катерини Банах і селянина Стефана Гречка. Немовлям його віддали на виховання в родину бабці по батькові — у село під Краковом. Відтоді матері не бачив.
1911 — розпочав навчання на інженера у Львівській політехніці. До того здобував освіту в рідному місті, у гімназії ім. Сенкевича та Яґеллонському університеті.
1916 — у Кракові, куди виїхав на час Першої світової війни, познайомився з математиком Гуґо Штейнгаузом (1887 — 1972). Він зустрів Банаха у парку, випадково почувши в його розмові з товаришем термін "міра Лебеґа". Показав новому знайомому математичну проблему, якої не міг вирішити кілька місяців. Наступного дня той приніс розв'язок. Згодом Штейнгауз напише у спогадах: "Найбільшим відкриттям мого життя був Стефан Банах".
1920 — став асистентом професора Львівської політехніки. Ще не маючи повної вищої освіти, захистив докторську дисертацію. Того ж року одружився з Луцією Браус (1897 — 1954). Подружжя мало сина Стефана-молодшого (1922 — 1999). 1922-го очолив кафедру математики Львівського університету ім. Яна Казимира. З невеликою перервою працював тут до смерті. Під час німецької окупації Львова підпільно продовжував викладати математику своїм студентам.
1945, 31 серпня — помер у Львові від раку легень. Похований на Личаківському цвинтарі. Влада заборонила відспівувати науковця, проте дружина наполягла, щоб на похороні були три священики. Газета "Нью-Йорк Таймс" опублікувала некролог за Стефаном Банахом.
3 
1
Коментарі
6