пʼятниця, 11 січня 2019 07:40

Марія Примаченко відмовилася залишати свою хату після Чорнобильської катастрофи

Автор: WWW.BABA-DEDA.RU
  Марія Примаченко народилася 12 січня 1909-го в селі Болотня теперішнього Іванківського району на Київщині. Батько майстрував огорожі, мати вишивала. У 6 років у Марії виявили поліомієліт. До школи не ходила, вдома почала малювати і ткати. Її панно беруть на обласні виставки. 1935 року запрошують працювати до Центральних експериментальних майстерень у Києві, які потім стали Школою народних майстрів. Там створює серію картин про фантастичних звірів. До кожної роботи складає вірші-примовки. Їх везуть на виставки у Європі, де визнають талановиту авторку. Після звістки про загибель чоловіка у 1940–1950 роках не малює. Потім набирає учнів. За цикл картин ”Людям на радість” отримує Шевченківську премію. 1986-го створює серію, присвячену Чорнобилю. Померла 17 серпня 1997 року у власній хаті. Похована у рідному селі
Марія Примаченко народилася 12 січня 1909-го в селі Болотня теперішнього Іванківського району на Київщині. Батько майстрував огорожі, мати вишивала. У 6 років у Марії виявили поліомієліт. До школи не ходила, вдома почала малювати і ткати. Її панно беруть на обласні виставки. 1935 року запрошують працювати до Центральних експериментальних майстерень у Києві, які потім стали Школою народних майстрів. Там створює серію картин про фантастичних звірів. До кожної роботи складає вірші-примовки. Їх везуть на виставки у Європі, де визнають талановиту авторку. Після звістки про загибель чоловіка у 1940–1950 роках не малює. Потім набирає учнів. За цикл картин ”Людям на радість” отримує Шевченківську премію. 1986-го створює серію, присвячену Чорнобилю. Померла 17 серпня 1997 року у власній хаті. Похована у рідному селі

— Ану назад! Соромно ж, Господи, який вид застали, — гукає художниця Марія Примаченко до двох чиновників, які влітку 1967-го привезли їй додому почесну грамоту й квіти.

Мешкає у селі Болотня за 80 км від Києва. Того дня саме займалася побілкою хати. Перед появою гостей підбирає спідницю та вилазить на стіл. Однією рукою спирається на милицю, іншою — тримає щітку і білить стелю.

З дитинства хворіє на поліомієліт — інфекційне захворювання, що вражає центральну нервову систему. Через нього права нога погано розвивається, і вона носить протез для вирівнювання. Але вгледівши гостей, зістрибує на підлогу. Виходить до них на веранду. Приймає вітання і саджає за стіл. Пригощає вишневою наливкою, консервою "Бички в томаті" та яєчнею.

"Її хата розташовувалася неподалік комбікормового заводу. Сірий шиферний дах над цегляними стінами, мальовані голубим лиш­тви на вікнах, зеленкуваті віконні рами, — згадував мистецтво­знавець Михайло Селівачов. — Впадала в око хіба що прибудована сином Федором довга широка веранда. Улітку вона правила за майстерню. Хата була з кількох кімнат, з простим меблюванням, вишиваними рушниками над іконами та фотографіями".

Художниця весь час удома. Аби побачити її, чиновники, друзі та колеги мусять їхати до Болотні. Буває, навідуються журналісти, які дивуються з простих умов, у яких мешкає відома мисткиня. Коли розпитують про початок творчості, то розповідає, як малою пасла гусей і на піску паличкою малювала квіти, які бачила навкруги. Якось помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала хату. Людям сподобалося, і вони стали просити прикрасити їхні будинки.

"До Болотні неодноразово приїжджали кращі фахівці з казенного ортопедичного заводу в Києві. Проводили примірки протеза, міняли його, потім робили нові — з легших матеріалів і модифікованої форми, — розповідала тележурналіст Людмила Лисенко. — Примаченко була надзвичайно делікатною, але фізичне каліцтво гнітило її. Вона не могла їздити на свої виставки. Часто сиділа на лежанці з глобусом у руках. Піднімала і крутила над головою. Плакала, сміялася і розмовляла сама з собою".

Щоб прикривати протез, завжди носить довгі спідниці. Дуже спостережлива. Має гострий слух та зір.

"Малювала без окулярів. До самого останнього дня мала прекрасну пам'ять, була дуже розумною жінкою. Ніякого склерозу, — ділилася невістка художниці Катерина Примаченко. — Любила повторювати, що треба їсти часник — аби був ясний розум. Слух теж відмінний мала. Коли лікарі тихенько між собою радилися в іншій кімнаті, вона все чула".

Один із небагатьох виїздів із села організовує Марії Примаченко режисер Сергій Параджанов. Дружить із нею і буває навідується. Якось присилає машину, яка забирає її до Києва. Там вони разом ідуть на виставу в цирк, де художниця опиняється вперше у житті.

Іншим разом журналіст Юрій Рост разом із грузинським актором Георгієм Харабадзе везуть Марію Примаченко в сусіднє село побачитися з майстринею-вишивальницею. Коли поверта­ються, то на полі минають жінку з сапою. Та помічає у "Запорожці" відому мешканку Болотні. Кидає роботу, біжить до автомобіля, гукаючи "Стій!".

— Ви Марія Оксентіївна? — наздогнавши, заглядає у вікно.

— Я.

Селянка в обидві долоні бере велику руку мисткині і починає її цілувати.

— Щоб у вас руки не боліли і щоб самі здорові були. Таку красу робите для України і для всього світу, — схлипує вона, а за нею і пасажирка.

Свій дім Примаченки не покидають навіть після вибуху на Чорнобильській АЕС, хоча живуть за 30 км від місця аварії. Федір саме прищеплює дерева у садку, як виходить його дружина Катерина і каже про вибух на атомній станції. Він іде в хату. Мати сидить біля вікна і малює "зелену мавпу".

— Що робитимемо? Ми ж недалеко від чорнобильського реактора. Їхати кудись треба від радіації, — звертається до неї.

— Нікуди ми не поїдемо! Іди прищеплюй живці. А потім сідай і малюй, щоб люди бачили, яка на землі краса була, — відповідає мати. І син повертається в садок.

Художниці пропонують переїхати у будинок на Полтавщині. Але вона запевняє, що малювати може лише вдома.

77 робіт Марії Примаченко викрали з її будинку в селі Болотня на Київщині 2006-го. Фахівці оцінили їх у 500 тис. доларів. Встановили, що грабіжники працювали на приватного колекціонера. Частину з них повернули. Всього художниця створила понад 5 тис. картин.

Все життя чекала чоловіка з війни

Під час роботи в Школі народних майстрів у Києві 1937-го Марія Примаченко знайомиться з військовим Василем Маринчуком. Приходить на екскурсію до Лаври, де працює художниця. Помічає майстриню, потім навідується до неї в гості. Виявляється, вони із сусідніх сіл.

Повертаються до Болотні і живуть разом з батьками Марії. У березні 1941 року народжується син Федір. Його батько так і не побачив. Загинув на службі. Марія не вірить у смерть чоловіка. Все життя чекає на нього і не відповідає взаємністю залицяльникам.

Якось до неї приїжджає художник із Києва. Працює і допомагає Марії по господарству. Потім зізнається в коханні і робить пропозицію, але вона відмовляє.

— Ви все Василя чекаєте? Так уже двадцять років минуло, — переконує гість.

— Усіляко може бути. Раптом помилка яка закралася. Я все чекаю-чекаю-чекаю-чекаю, а там подивимося. Не ображайся на мене, будь ласка, добра людино. Йди собі з Богом.

Разом із сином малюють і утримують господарство. Після одруження у Федора народжуються сини Петро та Іван.

"Бабуся була доброю, чуйною, простою людиною, — розповідав у інтерв'ю Петро Примаченко. — В той же час прямолінійна — все, що думала, могла сказати в обличчя будь-якій людині, незалежно від статусу. Її поважали і навіть боялися. Найперше, чого вона мене навчила — це читати і писати. У 5 років я вже це вмів. Любила готувати борщі та вареники".

Зараз ви читаєте новину «Марія Примаченко відмовилася залишати свою хату після Чорнобильської катастрофи». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути