"Кожен другий українець — геній, але всі ліниві"

Про патріарха Йосипа Сліпого згадує кардинал Любомир Гузар

Минуло 120 років від дня народження патріарха Йосипа Сліпого. Ви його знали особисто. Кажуть, блаженніший був дуже суворою людиною.

— Був суворий, так. У духовній семінарії, а потім академії у Львові, де він був ректором у 20-30-х, студенти його дуже боялися. А блаженніший Йосип був одним із дуже-дуже небагатьох у тих часах у Західній Україні греко-католицьких священиків, який мав бороду. Спеціально — він тим хотів підкреслити свою приналежність до східної церковної традиції. І студенти казали: "Більш, як вогню і води, бійся бороди!", — всміхається.

Так, усі вам скажуть, що він був суворий. А я скажу, що насправді він був дуже лагідний. Один момент наведу. 1970 року я супроводжував блаженнішого Йосипа у його душпастирській поїздці до Франції. У Люрді (місто, центр паломництва: тут 1858 року місцевій 14-річній дівчинці явилася Діва Марія. — "ГПУ") він сказав таку проповідь — "Мамо", — що плакали не тільки жінки, а й деякі чоловіки. І з таким почуттям її говорив! Між іншим, він був дуже прив'язаний до своєї мами. Тоді показав себе зовсім іншою людиною.

А та суворість — це була маска. Чому він її вдягав на себе? Бо був переконаний, і не без підстави, що кожен другий українець — геній, але всі ліниві. Сам не раз це казав. Тому закладав ту маску, щоб людей заганяти до роботи, щоб тих лінивих будити. І не тільки лінивих студентів у семінарії, а й професорів. От він закликав їх до себе і сказав: "Панове професори, якщо через рік не будемо мати на столі вашої богословської праці, то підете додому — не будете дальше професорами". І вони послухали. Він був суворий, але мав ефект із того. Заразом любив пожартувати, любив добре товариство. То не була його природа — та суворість. Але як треба було щось робити, то був дуже вимогливий. Саме вимогливий, а не суворий.

Йосип Сліпий висунув ідею надання патріаршого статусу Українській греко-католицькій церкві.

— Ця ідея насправді зародилася ще наприкінці XVI століття. 1596 року єпископат Української церкви осягнув порозуміння з Римом, з Апостольським престолом, — підписав так звану Берестейську унію. Дуже неправильна назва — правильніше казати би "порозуміння". Бо "унія" — чуже для нас слово, латинсько-польського походження. (Нас відтоді часто називають "уніатами", і вживають це у дуже згірдливий спосіб: "Оті уніати", — наче які злочинці чи зрадники.) Так от: у той час українська церковна ієрархія — вісім із 10 єпископів, разом із митрополитом Київським, — підписала це порозуміння. І велика частина народу пішла за ними. Але не всі. Також поважна частина народу, головно шляхта, з різних причин спротивилися. Й Українська церква поділилася — на тих, кого ми сьогодні називаємо греко-католиками, і тих, яких називаємо православними.

Тоді ті два владики, які не підписали акта порозуміння — єпископи Львівський та Перемиський, — залишилися без митрополита і власної церковної структури. І так тривало аж до 1620 року, коли відновили ієрархію Православної церкви. У ті часи були два славних митрополити Київських — православний Петро Могила і греко-католицький Велямин Рутський. Ті мудрі люди сказали собі: "Треба, щоби Русь із Руссю говорила". Почали шукали розв'язки. І визнали: найкраще було би, якби ми об'єдналися в патріархаті. Бо це типова для Східної церкви структура. Люди, які мають таке саме богослов'я, таку саму канонічну структуру, духовість, мають об'єднатися. Отже, обидва владики сказали собі: працюймо над тим. Але, на жаль, тоді нічого не вийшло.

А потім?

— Була ще спроба наприкінці ХІХ століття: у 1890-х роках Папа Лев ХІІІ також думав про патріархат для нашої греко-католицької церкви. Але не зміг того довести до кінця. 1937 року у Львові відбувся богословський конгрес. І там, між іншим, також висунули проблему патріархату. У цьому конгресі Йосип Сліпий брав дуже активну участь. І пізніше сам митрополит Андрей Шептицький у деяких своїх писаннях 1940-х теж говорить про патріархат як найвищу канонічну форму життя церкви східного обряду. Тож ця ідея не є чимсь, що вигадав Йосип Сліпий. Він тільки дуже добре усвідомлював її важливість. Оті 18 років, коли блаженніший терпів на Сибіру, у в'язницях, — дуже прикрий для нього був період. Але чого він тоді мав досить, то це часу: мав час думати. Обдумував багато чого із церковних справ. І утвердився в переконанні, що наша церква, щоб уціліти, повинна мати патріарший устрій. Тому, коли після звільнення з таборів 1963-го Сліпий виступав на другій сесії Ватиканського собору, він висунув ідею про патріархат для нашої церкви. Це не було щось нове: Собор у своєму заключному документі про Східні церкви говорить, що треба відновлювати, а головно створювати патріархати для східних католицьких церков.

Але за життя Йосипа Сліпого УГКЦ не надали патріаршого статусу. Чому?

— З політичних причин. Нині це залежить від Папи. Бо якщо немає Вселенського собору, лише він може ухвалити таке рішення. Але багато хто боїться нашого патріархату, бо вважають, що патріарша церква могла б відступити від єдності з Римом. А друге — не дозволяє на те дуже сильний тиск політичний, головно з Москви. Бо якби ми здобули патріархат, то відразу стали б дуже сильною церквою. А цього вони бояться.

За часів Йосипа Сліпого Ватикан думав про надання патріархату — але лише для нашої церкви поза межами України. Блаженніший Йосип відмовився. Каже: що ж це за патріархат? Ми будемо ділити церкву в Україні і на поселеннях (в еміграції. — "ГПУ")? На те й має бути патріархат, щоби всіх об'єднати. І тоді Рим відмовився.

Але ж Йосипа Сліпого титулували патріархом.

— Ватикан ніколи не признав йому титулу патріарха. Нема ніякого декрету, жодної інструкції. Блаженніший сам цей титул прийняв. На підставі, так скажу, народного волевиявлення. Бо люди почали у Святій літургії титулувати і молитися за нього як за патріарха. І у своєму "Заповіті" Йосип Сліпий пише: "Моліться за патріарха. Бо хоча ми його ще не маємо, але він буде. Моліться за нього". Коли я став Верховним архієпископом, до мене звернулися: "Чи можна вас поминати як патріарха?" Я кажу: "Як хочете". Але я в жодному документі ніколи не згадував себе як патріарха. Проте говорю: "Якщо ви хочете, я не противний". Хай думка про патріархат не вмирає.

Ми маємо свою старовинну східну християнську традицію, яку мусимо зберігати. Ми є православні так само, як Київський патріархат чи інші. Основна різниця в тім, що ми з'єднані з Римським апостольським престолом, а вони ні. Є деякі різниці богословські. Але віра є та сама.

×