— Розійшлася з чоловіком вісім років тому. Одразу познайомилася з іншим, одруженим. Дарував подарунки, водив у ресторани. Казав: я з тобою готовий на край світу, — говорить киянка 38-річна Ольга Собко. — Вісім років обіцяв, але так і не розлучився. За цей час схудла на 15 кілограмів.
Сидить у кабінеті директора столичного Центру психотерапії психоневрологічної лікарні №1. Худа, під очима синці, волосся зібрала в пучок. Стискає і розтискає пальці.
— Дочку йому народила. Принесла свідоцтво про народження і сказала: "Дивись, це і є розлучення". Але за три роки нічого не відбулося. Зрозуміла, що обманув. Потрапила в лікарню з нервовим виснаженням. Тепер раз на три місяці лікуюся тут від депресії. Втратила сон та апетит. На роботі керівництво сварить, бо не хочу нічого робити. Працюю бухгалтером. Син від першого шлюбу навчається в Сумському кадетському корпусі.
Хотіла закінчити ці стосунки. Заявила, що піду на побачення з іншим. Вистежив і влаштував скандал у ресторані. Весь час контролює. Жучок у машині встановив. Дочка в школу пішла, а досі не знає, що він її батько. Називає дядею. Зараз він каже, що будемо жити разом, щойно переїде у новий будинок. Уже рік переїжджає.
Такі стосунки психологи називають "гойдалка", каже директор центру психотерапевт Леонід Юнда, 59 років. Жертвою таких стають люди із заниженою самооцінкою, бо приймають усе близько до серця.
— Після розлучення психіка жінки ослаблена. Будь-яку увагу чоловіків сприймає як дар божий. Може закохатися в першого зустрічного. Чоловік — маніпулятор, грає на почуттях і емоціях. То наближає, то віддаляє. Розійшлися — зійшлися, посварилися — помирилися. Йому це зручно, а жінку виснажує. Що довше це триває, то більший невротичний розвиток. Невроз стає частиною особистості. Падає імунітет, частіше хворіє. Може потрапити під машину, бо стає неуважна.
— Чоловік може мучити жінку, бо такі стосунки бачив у батьків. Тато був лідер, і він — так само, — пояснює психотерапевт Галина Лісіцина, 38 років. — Отримує задоволення від своєї влади. "Я такий крутий, без мене ти — нуль. А зі мною житимеш добре, але мусиш виконувати, що я скажу". Це часто буває. Найперше жінка має зрозуміти, чого хоче насправді: піти чи залишитися з чоловіком. Ми не можемо сказати: кидай його чи навпаки. Це рішення приймає сама. Якщо залишається, навчаємо приймати тирана як є і протистояти йому.
Таких жінок консультують у центрі. Лягають в лікарню на 21–28 днів. Для них розробляють програму психокорекції. Тиждень приймають медикаменти, крапельниці, щоб почати нормально їсти і спати. Тоді відвідують сеанси психотерапії.
— Це не психоаналіз, що триває роками. Лише 10–12 занять, — каже 45-річна Світлана Кармальська, психотерапевт центру. — Працюємо з конкретною проблемою. Не копаємося у минулому, а розглядаємо його як етапи, що привели до цієї ситуації. Приймаємо її як є, бо не завжди залежить від людини. У нас є вправа "прес-конференція". Пацієнт має швидко відповідати на три будь-які запитання, що ставлять. Так може побачити себе зі сторони. Робим о все, щоб вийшов з ролі жертви. Людина пристосовується до нормального життя.
Перестала боятися чоловіків, коли почалася війна
— Жінка з Луганська 30 років боялася чоловіків, — каже психотерапевт Галина Лісіцина, 38 років. — Її зґвалтували у 20.
Жінка вийшла заміж.
— Відчувала страх, недовіру. Не отримувала задоволення від сексу. Коли розійшлися, не могла бути у чоловічому колективі. Почала пити транквілізатори. До нас приїхала влітку, коли в Луганську почалися бої. Підлікувалася. Тепер зідзвонюємося раз на тиждень. Мусить їздити по товар через 14 блокпостів. Каже, без нас не витримала б. Тепер страх зник. І ліки не потрібні.
3 
1
Коментарі