Дизайнер Ольга Троян більше 10-ти років виготовляє етнічні намиста. У 2009 році заснувала майстерню авторських прикрас "Makoviya". Її аксесуари носять жінки від США до Австралії, зокрема, солістки гурту "Даха-Браха", Ольга Сумська, Влада Литовченко. Має у власній колекції біля 60-ти намист.
- З дитинства мала велику тягу до красивих речей. Садила багато квітів - цим пояснюю любов до вінків. А намиста — наслідок дитячого захоплення різними цяцьками. Як будь-яка дитина плела щось з бісеру. Це переросло у більше захоплення, коли переїхала у Київ. Тут почала співати у народному ансамблі "Роксоланія", познайомилася з дівчатами з "ДахиБрахи", мала класних викладачів з вокалу. Я вчилася народного співу, але все йшло комплексом. Усі намагалися не лише співати фольклор, а й виглядати відповідно і жити фольклором. Тоді почала відшуковувати старовинні прикраси, перероблювати і реставрувати давній корал. Шукала на антикварках, в експедиціях, на аукціонах. Мені не повезло – трішечки запізнилася. Раніше значно більше знаходили. Тепер все це куплено-перепродано по кілька разів. Маю кількох клієнтів, які підкидають старий корал, смальту, бурштин, але вже за відповідними цінами. Пообіцяла собі - як знайду цінні намистини у якоїсь бабусі в селі, віддам дійсну їхню вартість. Бо вони ж можуть і задарма корал продавати - не завжди знають справжню їм ціну.
Натхненниця моя – Олена Цибульська, учасниця гурту "ДахаБраха". Ми стояли в метро, і я помітила у неї дуже класні сережки. Виявилось, вона їх сама зробила. Сказала: "У чоловіка взяла плоскогубці і склепала". Я здивувалася і подумала, можливо, теж зможу, бо мені це завжди подобалося. Купила матеріали та інструменти.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українцям порадили не гнатися за розкрученими брендами одягу
Коли я почала робити намиста, назва сама прийшла. Я народилася 14 серпня на Маковія. Мама хотіла назвати мене Маковією. Але так як я з Донецької області, не ризикнула - думала, що мені буде тяжко в школі і житті з таким ім'ям. Але все одно називала мене все життя Маковійкою. Одного разу чоловік приніс роздруківки з фотографіями моїх коралів. На знімках був підпис – "Прикрасна майстерня Маковія". Мене не питав. І таке лінгвістичне рішення назвати майстерню "прикрасною" – теж його.
Намиста носите повсякдень чи це для вас святковий аксесуар?
- Це невід'ємна частина мого гардеробу. Практично кожного дня ношу. У будень можу вдягти майку, чорний кардиган, додати намисто – і все, відчуваю себе крутою. На кожен день одягаю одну-дві низки, а величезні – лише на якийсь фешн-показ, свято, урочисту подію.
Для мене намисто — це в першу чергу оберіг, а не прикраса. У народі побутує повір'я, що намисто з часом набирає багато негативної енергетики і розривається, щоб її вивільнити. Коли ми дивимось на людину в намисті, то воно привертає наш погляд. Таким чином відволікає від самої людини і приймає на себе удар чужої енергетики. А коли ми його перенизаємо, воно знову чисте і можна спокійно його носити. До повір'я є і практичне пояснення. Будь-яка нитка не витримує довгого навантаження намистин. Тому його з часом просто необхідно перенизувати, щоб не розірвалося.
Автентика зараз в моді?
- Вона на піку. Тільки виплине нове старовинне фото з невідомим досі дукачем чи хрестом — всі зразу розгрібають і замовляють у майстрів. Маємо багато класних ювелірів, золотарів, які роблять чудові реконструкції. Рік чекаю від одного майстра хрестів. Замовила їх з думкою, що такі будуть тільки у мене. Нещодавно побачила, що інший майстер робить їх пачками.
Незалежно від моди, не мала таких періодів у своїй творчості, щоб роботи не знаходили покупця. Роблю намисто, виставляю фото в інтернет і за 10 хвилин його забирають. Максимум — за пару тижнів, якщо це не така цікава річ, а з простої венеційки. При тому, що ціна не низька – до 1000 доларів і більше.
Найбільш популярні – червоні намиста. Коли просять ядерно-червоних, відмовляю. Так само щодо вінків з маками. Кажу: "Вибачте, ми такого не робимо". Але говорю тактовно. Стараюсь людей не ображати, бо розумію їх. Будь-яку шароварщину виправить час. Нинішнє покоління вже більше розуміє, ніж мої батьки, наприклад. Бо старші виросли на совєцьких стандартах, зіпсованих стереотипах.
В основному, мені дуже повезло з замовниками. Люди, яким подобаються мої намиста, зазвичай розуміються в автентиці, цікавляться традиціями, культурою.
Раніше на замовлення працювала дуже активно. Зараз перестала, бо бувають такі ситуації, коли намисто не вдається. Тоді лежить собі, чекає свого часу. А якщо робиш на замовлення, такого не можеш собі дозволити. Намисто повинно "народитися". Можливо, ще не виробилися ті намистини, які мають бути у ньому.
Маєте ритуали, з якими приступаєте до роботи?
- Завжди кажуть, що треба у гарному настрої працювати. Це логічно – у поганому стані зробити нічого не вдається. Сидиш і нервуєшся. Звісно, працюю лише здорова. Хоч я трудоголік - роблю щось завжди. Працюю навіть в дорозі. Маю з собою пакунок з реманентом. Коли їздили з хлопцями із гурту "ДримбаДаДзига" у тури, не одне намисто в дорозі виготовила. В одну ніч їхала на сидінні поруч з водієм, йому треба було допомогти не заснути. Відтоді навчилася виготовляти намистини з шерсті у сліпу. Працювала навіть у маршрутці. Люди мене інколи фотографували чи знімали на відео, хоч на показ це не роблю.
Над чим зараз працюєте?
- Займаюся дуже крутим проектом, деталі якого розкривати не можу. Там працюю над реконструкцією давніх аксесуарів. При цьому дуже важливо точно відтворити усі деталі. Це буде неймовірно круто і унікально. Такого ще ніхто не робив.
Дівчина з 2006 до 2015 їздила Україною в етнографічні експедиції. Співає у фольклорному гурті "Гуляйгород". Захоплюється міською ретро-культурою. Кілька років підряд бере участь у ретро-велопарадах. На трьох займала перше місце за найкращий жіночий образ.
3 
1
Коментарі