"Люди з віком перестають читати" - Іздрик

- У читанні людина шукає бодай щось – інформацію, емоцію, історії. Усе, що треба я знаходжу в інших джерелах. Про себе можу сказати, що майже зовсім перестав читати. Маю улюблену анекдотичну відмазку – "чукча не читатель – чукча писатель". Мені просто не цікаво. Єдиний мій інформаційний простір – інтернет, - каже письменник Юрій Іздрик.

Остання його книга "Underword" (збірка філософської прози й поезії, видана у форматі авторського мистецького альбому з текстами, колажами та фото автора).

Gazeta.ua поцікавилася в прозаїка та поета Юрія Іздрика чи стало зараз менше читаючих українців. Які тенденції він спостерігає в літературному просторі і якщо вже брати до рук книгу, то яку саме.

Уживаю літературу як делікатес. Якщо вже руки доходять до книжки – перечитую улюблені шматки. Роблю це не поспіхом – у дуже маленьких дозах.

Пелєвін і Набоков. До них найчастіше повертаюся. Слідкую за новими текстами Пелєвіна. Хоча остання книга мені не подобається. Нецікаво стало. Волію повертатися до "Чапаева и пустоты", ніж читати останні його книги. Завдяки інтернетові слідкую за тим, що друкують друзі. Дуже подобається колумністика Жадана і Прохаська. Не зважаючи на те, з якого приводу писаний текст, ти знаєш, що це кайф.

Серед моїх друзів також стало менше читаючих. Це переважно моє покоління. До того ж люди з віком перестають читати. До цього просто руки не доходять. Треба займатися родиною, треба заробляти на хліб і так далі. А читають люди переважно в юному віці. Це такий сплеск, що з роками минає майже у всіх. А в мене додається щось професійне. Коли ти працюєш редактором і постійно читаєш стільки текстів, то стомлюєшся від цього.

Майже щодня "друкую" щось у своєму ЖЖ або на сторінці у Facebook. Цей спосіб публікації, коли текст від автора до читача йде лічені секунди, - нова форма і спілкування, і читання. Ти знаєш, що за стрічкою ЖЖ сидить реальна людина.

Тенденція до вибору коротких текстів спостерігається, але ця тенденція – багатолітня. Не бачу в цьому якихось кардинальних змін. Давно побутує твердження - хочеш написати бестселер, то він має бути 100 сторінок і бажано "poket-book". Це пов'язано з ритмом нашого життя, побутовими змінами. Це клаптиковий підхід. І щодо читання він характерний саме молоді. Клаптиковість світогляду. Але я не бачу в цьому якоїсь проблеми чи трагедії. Завжди так відбувається.

Масовий читач завжди орієнтується на бренди – прізвище автора, ім'я кіногероя, персонажа світського скандалу. Але і що з того. А не масовий читач однаково буде шукати свої делікатеси на верхніх поличках.

Порадить хто почитати якусь книгу – рідко прислуховуюся. Не тому, що людям не вірю, а тому, що боюся розчаруватися в них.

Інколи раджу почитати Блаженного Августина. Але це не означає, що її кожен має прочитати.

Із нового за 2012 рік прочитав дві книги в рукописі. До "Піца "Гімалії" Ірени Карпи писав передмову. Друга – Оксани Форостини "Duty Free". Книга хитро написана від імені чоловіка.