Драма "Медовий місяць" про перші дні повномасштабного вторгнення вийшла в національний прокат 11 вересня. Це повнометражний дебют режисерки Жанни Озірної.
Головні герої фільму - психотерапевт Тарас і мисткиня Оля. Вони не встигають вчасно виїхати з містечка поблизу Києва 24 лютого 2022 року. Російські війська облаштовують штаб у їхньому будинку. Пара опиняється в пастці у своїй новій квартирі - без електрики, води та зв'язку, за сюжетом.
Знімальний процес проходив у березні 2024-го в Києві. Головні ролі виконали актори Роман Луцький та Ірина Нірша. Світова прем'єра відбулася у вересні торік на Венеційському кінофестивалі. Загалом стрічка взяла участь у фестивалях у 15 країнах, а також отримала гран-прі на КМКФ "Молодість".
Про своє кіно розповідає режисерка та сценаристка Жанна Озірна.
Кінокритик Ігор Кромф в одному з інтерв'ю назвав "Медовий місяць" винятком з ігрових стрічок про російсько-українську війну, які експлуатують тему, а не намагаються її осмислити чи відрефлексувати. "Фільм намагається бути делікатним. Розповідає про війну, не зображуючи її. Це, мені здається, перший такий спосіб поговорити, не ретравматизуючи". Як, на вашу думку, варто говорити про війну в ігровому кіно?
– Я насправді не знаю, як варто. Не думаю, що взагалі маю право висловлюватися про те, як комусь щось знімати. Мене завжди тішило, що в українському просторі ігрового кіно немає якогось спільного знаменника. Воно різне в кожного автора. Тобто фільми Катерини Горностай і Дмитра Сухолиткого-Собчука ви точно відрізните один від одного. Вони по-різному осмислюють дійсність і сьогодення.
Мені здається, у випадку "Медового місяця" так само. Він написаний, знятий і міркує на тему сучасності абсолютно в тому ключі, в якому думаю про неї я. Відображає мій смак і мою етичну межу, як варто говорити про війну. Тож думаю, що це про внутрішній камертон кожної окремої людини. Треба, напевно, просто взоруватися на власний смак та етичні межі. Але поки що це складно, адже війна тут і тепер, у домівках кожного з нас.
У коментарі про свій фільм ви казали, що "це історія мого знайомого, який живе у передмісті Києва". А в інтерв'ю говорили так: "У квітні 2022 року, коли деокупували Київщину, я прочитала новину про те, як ціла родина ховалася від окупантів. Зрозуміла, що я б хотіла знайти цю історію". Тобто все ж таки дві окремі історії - обидві про жителів Бучі - спонукали вас зняти це кіно?
– Це був дивовижний збіг, який навіть сприймаю як знак долі. Я прочитала новину та збиралася знайти її героя. А мій тодішній партнер випадково на вулиці зустрів свого однокласника, і з'ясувалося, що той і був учасником подій.
Потім я почала гуглити подібні історії та знайшла ще одну. Герої цих двох новин прожили схожі досвіди. Вони обоє з Бучі, обоє переховувалися разом зі своїми родинами, й так само на другому поверсі.
У чому специфіка ситуації з другим поверхом? В обох випадках родини не могли стати на повний зріст. Неможливість повністю піднятися - головна деталь, яка мене зачепила в цих історіях. Що люди страждають не лише фізично, коли нема що їсти, холодно, страшно й небезпека смерті. А це ще й буквально приниження гідності, бо треба ставати навкарачки, повзати й ховатися, як тварина. Уявила себе на їхньому місці: як би я почувалася? Це те, що запустило процес створення історії.
Їздила в Бучу спілкуватися з цими людьми. Ходила до них у квартиру. Дивилася, як це виглядало та наскільки близько з другого поверху видно двір і наступний будинок, де штабувалися росіяни. Потім навіть частково відтворила інтер'єр. Ми знімали в павільйоні, в якому побудували квартиру. Вона була більша, але схожа за плануванням на квартиру героя новини.
Під час торішнього обговорення після спецпоказу "Медового місяця" на Київському тижні критики ви казали: "Це не є документація конкретної події. Це фільм-стан - стан застиглості, страху, вразливості, слабкості. Я не знімала про окупацію. Я знімала про екзистенційні виклики, які стояли переді мною, моїм поколінням і моєю умовно богемною бульбашкою - наскільки ми взагалі потрібні й корисні нині". Чому відчули потребу розповісти саме про це?
– Я знала, що напишу хорошу історію з драматургічного погляду. Для мене це не є надзавданням, бо досить впевнена у своїх сценарних здібностях. Мені важлива була концептуальна, філософська надбудова. Адже пара в окупації - це просто тема. А ідея - про що насправді хочу поговорити.
Зробила фільм-стан для того, щоб не лише показати західній аудиторії якийсь подієвий ряд чи якось емоційно залучити. А й дати можливість прожити щось, що майже не пояснюване. Про це не прочитати в новинах, не побачити в репортажах. Це можна пережити тільки за допомогою мистецтва, наприклад, кіно.
Добре пам'ятаю, як на початку березня 2022 року ми жартували, що це продовження лютого - якийсь дивний закапсульований час. Це щось, що можеш тільки досвідчити сам і спробувати передати своє відчуття іншим через мистецтво. Оцей тонкий, невидимий, внутрішній емоційний вимір цікавив мене найбільше в роботі над "Медовим місяцем".
Головних героїв описуєте як не героїчних і не компліментарних. Розкажіть про них. Чому ці персонажі мали бути саме такими?
– Я багато думала про те, як мені зважитися робити фільм про війну. Знайшла для себе відповідь, як можу собі це дозволити попри те, що цивільна й живу під Києвом. Вирішила, що буду говорити про себе, про свій досвід і про людей, які мені зрозумілі, бо максимально схожі на мене.
Окупація у фільмі - більше сюжетний прийом. Це екстремальна критична ситуація, всередині якої роздивляємося персонажів. Поставила їх у драматургічно максимально складні рамки й намагалась уявити, як би я діяла в умовах близької смертельної загрози. Які б екзистенційні питання постали переді мною, якби знала, що можу загинути будь-якої хвилини.
Мені здається, процес прийняття акторами цих ролей був досить складний. Ми багато обговорювали з Ромою Луцьким та Ірою Ніршою їхніх героїв: чому ці люди так вчиняли й робили такий життєвий вибір. Під час репетиційного процесу було чимало внутрішніх непорозумінь, навіть суперечок.
За вашими словами, "у своєму фільмі завжди мусиш знати три важливі речі: зовнішній, внутрішній і філософський конфлікт". Які ці три конфлікти в "Медовому місяці"?
– Внутрішній конфлікт для героїв - це чи ти вартий чогось взагалі як людина та професіонал в умовах, які тобі пропонує життя? Він як психотерапевт звик послуговуватися словами - це його головний робочий інструмент. А тут змушений мовчати, бо це спосіб виживання. Вона як мисткиня - так само. В одній зі сцен говорить, що все це мистецтво нічого не значить. Обох зжирають внутрішні демони, які ставлять під сумнів їхню вартісність як людей і релевантність у нинішньому історичному моменті.
Зовнішній конфлікт - вочевидь між героями та російськими солдатами й Росією загалом. Тобто є зовнішня загроза, від якої вони ховаються, потім придумують, як її уникнути та, можливо, захищатися.
Філософський конфлікт - це про невизначеність, нерозуміння, чи є в тебе хоч якесь майбутнє. Гадаю, найкраще цей конфлікт передає момент, коли під час панічної атаки героїня каже: "А якщо України вже немає?" Мені важливо було занурити персонажів у стан максимальної підвішеності. Коли навіть не розумієш, чи там, за межі твоєї квартири, ще досі є твоя країна.
Ви створили стрічку завдяки фінансуванню від програми Венеційського кінофестивалю Biennale College Cinema для підтримки малобюджетних фільмів. Чи вистачило виділених 200 тисяч євро та чи були якісь умови або правки?
– Там питання було не в тому, чи вистачить 200 тисяч євро. А в тому, що ви пропонуєте такі ідеї, які теоретично вмістяться в цей мікробюджет, маленький навіть за українськими мірками. Тобто не можна написати якусь масштабну історію, а потім бідкатися, що не вистачає фінансування. Ця програма призначена для мінімалістичних ідей, які можливо втілити за такі гроші. І мені теж було важливо зрозуміти, що можу зробити щось гідне за невеликі гроші.
У Biennale College Cinema були різнорідні коментарі, й залежали вони від того, який бекграунд мав той чи інший ментор. Наприклад, американець пропонував мені взагалі видалити розмовну першу частину, яка розгортається напередодні повномасштабної війни. Казав: "Починай із вторгнення: одразу вибухи, вони прокидаються й далі". Крім того, пропонували розбити цю першу частину на флешбеки та зробити нелінійну структуру, а також скоротити розмовні сцени та додати більше побутових деталей.
Краса цього воркшопу в тому, що можеш робити, як вважаєш за потрібне, й тобі довіряють. Можна радитися, але ніколи не скажуть, що має бути ось так - просто пропонують. Тому зрештою, здається, не прийняла жодної з масштабних пропозицій, які були мені озвучені. Залишила довгі розмови, лінійну оповідь і, звісно, суперважливу для мене початкову сцену вечірки.
Я не збиралася робити з цього ні трилер, ні екшен, ні побутову історію. Мені цікава людська драма, страхи, сумніви.
Ви зазначали, що "фільм знімався як такий собі акт культурної дипломатії, передусім як можливість комунікувати із західною аудиторією". Як вам здається, чи виконав він свою місію?
– Можливо, прозвучить нескромно, але навіть перевиконав. Я абсолютно не очікувала, наскільки точно й чутливо зрозуміє цей фільм міжнародна аудиторія. Коли побувала на показах і почитала критику, заспокоїлася та зрозуміла, що всі мої меседжі та деталі були зчитані.
"Медовий місяць" - досить тонка, ювелірна робота. Мені важливо було, щоб форма стрічки відображала й підкреслювала її зміст. Там немає жодної випадкової сцени та слова. Усе знято рівно так, як мало бути знято. Тому для мене було величезним полегшенням, коли відчула, що мене почули, на фільм відреагували.
2 
4880
Коментарі