"Я страшенно його любила" – емігрантка розповіла відверту історію про себе

На "VII Книжковий Арсенал" з австрійського Відня до Києва приїхала українська письменниця Таня Малярчук. 19 травня авторка разом з письменниками Тарасом Прохаськом, Сергієм Жаданом та Софією Андрухович взяла участь в дискусії лауреатів літературної премії Конрада "Self-made writer".

"Я почала писати у часи крайньої самотності, – розповідає Таня Малярчук. – В дитинстві не мала друзів, а ті, що були, постійно зраджували. Перший вірш 6-річною написала на підвіконні в кухні моєї мами: "Тараканів в нас багато, тато взяв до них автомата, стріляє, але в ціль не попадає", – цитує письменниця.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "За пляшку самогону могилу втрамбував трактором" - Таня Малярчук про нову книгу

"Тоді я ще не знала, що слово "таракан" – русизм. Потім мала ще кілька поезій про смерть, що, по суті, було прямим наслідуванням українських народних казок. Свої твори читала батькам, а вони мовчали, переглядалися і нічого не розуміли. Однак це мене не зупинило.

У шкільному творі "Кем я хочу быть в будущем?" я написала: "Писателем. Сочинять стихи, чтобы люди на мою могилу приносили цветы".

Письменниця поправляє волосся й зауважує, що це все є сходинками її письменницької кар'єри.

"Потім була фаза наслідування. Дуже соромно у цьому зізнатися, але це правда. У 9-10 класі я повністю копіювала стиль поета Василя Стуса. Якби провели графологічну експертизу, то ніхто не відрізнив би, що це писали різні люди. Я страшенно його любила і досі люблю. А за цим етапом настав час тотальної самотності – опинилася в Сибірі. Ні, мене не вислали, – сміється. – Поїхала на три місяці в гості до своєї тітки. Вона працювала журналісткою, а тоді якраз випали місцеві вибори. Тож в неї не було часу зі мною бавитися, і я лишилася зовсім самотньою. Там я написала свою першу книжку, а далі вже пішло-поїхало".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На роман надихнуло фото, зроблене за рік до смерті - письменниця Таня Малярчук

Модератор дискусії Лесь Белей запитує в Тані Малярчук, в чому різниця між австрійським і українським професійним письменником.

"Маю людям пояснити, бо не всі стежать за моєю біографією. Десь років 7 тому я переїхала з Києва до Відня. Мене часто називають емігранткою, але це не зовсім так. Завдяки сучасним технологіям у мене немає відчуття відірваності. Про те, що тут відбувається, я зараз знаю значно більше, ніж раніше. Тобто я не в еміграції. Я тут, але і не тут водночас", – відповідає Малярчук.

"Я змогла назвати себе письменницею, тільки переїхавши туди. До того, звісно, казала людям, що пишу книги, але без гордості. В Австрії ти можеш реально прожити завдяки писанню книжок, які виходять накладом 2-3 тис. примірників. І не мусиш додатково десь підпрацьовувати. Є відчуття захищеності. Саме на цьому рівні й з'являється професійність. Бо якщо ти не заробляєш своєю творчістю на життя, то це не професія, а – хобі. В мене так і було в Україні. Я працювала журналісткою і ще Бог знає ким, а у вільний час намагалася писати".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Таня Малярчук свій роман переписувала п'ять разів

Письменниця говорить, що її творчість – це задоволення бути собою.

"Писати – це радість і пекло. Страшні довгі дні кризи боротьби з собою, коли не можеш видавити й кількох речень. Ненависть до себе через знецінення написаного вчора. Зневіра. Все це є частиною процесу. І ти маєш звикнути до відчуття незадоволеності собою, бо інколи встаєш вранці і щасливий, що написав три свої сторіночки. Наступного дня, коли читаєш цей текст, приходить усвідомлення – наскільки то все до неможливості дурне. Виправляєш, переписуєш і звикаєш до постійної конфронтації з собою".

×