Після смерті митрополита Володимира постає питання виборів нового глави УПЦ Московського патріархату. Найближчим часом синод призначить дату Собору для обрання нового митрополита.
— Розпочнеться запекла боротьба за посаду, — каже Дмитро Степовик, 75 років, доктор богословських наук і філософії, мистецтвознавець. — Бо від того, хто очолить церкву, залежатиме її подальше майбутнє. Помісний Собор має обрати нового патріарха протягом трьох місяців.
Якщо на вибори нового предстоятеля приїде московський патріарх Кирило Гундяєв, то нічого доброго годі чекати. Кирило просуватиме в крісло патріарха УПЦ промосковського ставленика. Найімовірнішими кандидатами від нього можуть бути митрополит Одеський Агафангел або митрополит Донецький Іларіон. Мінусом Агафангела є те, що він досить літня людина, і за ним тягнеться шлейф моральних порушень. Але ідеологічно чистий — займає активну промосковську позицію. Вважає, що нема ніякої України, це — "Малоросія". Але все ж перевагу віддадуть Іларіону, бо він молодший.
Помірковане крило займає митрополит Черкаський Софроній. Він ніколи не називав інші православні церкви України розкольниками. Вважає, що з Київським патріархатом варто розмовляти, але без Філарета. Очевидно, має якусь особисту неприязнь до нього.
Найкращий варіант для України, коли оберуть митрополитом кандидата, який проводитиме незалежну політику і прямуватиме до об'єднання православних церков в Україні. Але я не дуже вірю, що оберуть Олександра Драбинка, прес-секретаря покійного Патріарха. Це найбільш відповідний кандидат для процесу об'єднання церков. Є ще один претендент — ректор богословської академії, митрополит Антоній, виходець із Закарпаття. Але об'єднання українських церков зовсім непотрібне для Москви. Тому ці два кандидати навряд чи очолять УПЦ.
— Наступним предстоятелем УПЦ МП буде хтось із представників поміркованої більшості, — вважає релігієзнавець Юрій Чорноморець, 40 років. — Наприклад, місцеблюститель Київської кафедри Онуфрій є більш консервативний. Або митрополит Антоній, — це найближчий помічник Блаженнійшого в останні роки життя. Зараз іде хвиля брехні проти Антонія. Саме тому, що він є поміркованою, але достатньо проукраїнською фігурою. Саме з ним пов'язують надії навіть на об'єднання українських церков.
Компрометують через проросійських єпископів. Безпідставно заявляють про спроби усунення Володимира з боку тих людей, які його від цього захистили, і свого часу навіть боронили від Януковича. Це роблять тому, що митрополити Онуфрій і Антоній є дуже сильними фігурами, їх просто бояться.
Церква прекрасно знає, хто є хто серед єпископату. Тому проросійським силам навряд чи вдасться дестабілізувати ситуацію до такого стану, щоб вибрали когось із них. Усі зовнішні чинники справляють незначний вплив. Блаженнійший довго відходив від справ, тому в єпископаті давно сформувалася більшість.
Сьогодні церква потребує люстрації. Вона де-факто вже почалася. Після Майдану крайні проросійські священики переїжджають до Росії, крайні проукраїнські переходять у Київський патріархат. Але не масово.
Церква також потребує реформ — культурного відродження. Саме реформування українських церков стане фундаментом для їх об'єднання. На цій хвилі подолається й особиста неприязнь. Бо саме ворожнеча між ієрархами — основна причина розділення.
Наречені помирали перед весіллям
— Я пам'ятаю, як мама вперше привела мене до храму. Це був 1943 рік, якраз відкрили Свято-Преображенський жіночий монастир. Мама підвела до однієї сліпої старої монахині. Та поклала обидві руки на мою голову і сказала: буде священиком, — згадував митрополит Володимир. Він родився 23 листопада 1935-го в селі Марківці на Хмельниччині. Дядько Іван Сабодан і рідний брат Олексій були учасниками підпілля ОУН.
У миру мав ім'я Віктор Сабодан. Після постригу 1962-го в ченці його нарекли на честь святого князя Володимира.
Під час навчання в Одеській духовній семінарії в 1954–1958 роках двічі планував одружитися. Та обидва рази наречені раптово помирали перед весіллям. Тоді написав радянську пісню про любов "Ромашка белая". Її співали священнослужителеві в рідному селі, куди любив приїздити.
Свою першу проповідь у Києві як митрополит 20 червня 1992-го розпочав словами:
— Я прибув не у відрядження і не з-за кордону, я прибув на рідну землю служити людям і незалежній Україні.
За роки служіння Володимира як предстоятеля кількість парафій Української православної церкви зросла вдвічі, монастирів із 32 стало 161.
2009-го після смерті митрополита Московського Алексія ІІ мав шанси стати його наступником. Однак сказав, що хоче постати перед Богом 121-м митрополитом Київським, ніж 16-м патріархом Московським.
У вільний час провідував хворих, інвалідів, сиріт, ув'язнених. Мав резиденцію у Києво-Печерській лаврі.
30 жовтня 2011-го митрополита у важкому стані госпіталізували і прооперували через хворобу Паркінсона.
1 
1
Коментарі