Від Росії Придністров"я дуже далеко. Бо Україна ж — держава велика, а добиратися треба через неї. З Україною у Придністров"я сотні кілометрів спільного кордону і сотні років спільної історії. А придністровці голосують за інтеграцію з Росією. Парадоксально і логічно водночас.
У кінці 1990-х у невизнаній Придністровській Молдавській Республіці були чергові парламентські вибори. Разом із делегацією депутатів російської Думи — від України не було нікого — я їздив українськими районами. Супроводжував, як водиться, місцевий кадебіст. Після завершення голосування був банкет. Розслабившись, працівник придністровської спецслужби захотів похвалитися — дістав паспорта й гордо показав штамп російського громадянства.
А за кілька годин я повертався через якийсь польовий прикордонний пункт в Україну. Водій був із придністровських українців. Наш прикордонник відразу ж звично почав дошукуватися, до чого б причепитися і що б із того водія отримати. Врятувала присутність журналіста. Знущання над придністровськими українцями на кордоні з історичною Батьківщиною справа буденна. Незалежна Україна ніколи не виказувала до Придністров"я родинних почуттів — ні на рівні високопоставлених чиновників, ні на рівні звичайних прикордонників.
Росія чітко знала, чого вона хоче
Це при тому, що ще з козацьких часів землі ті були органічною частиною України. У давньому селі Рашків над Дністром досі збереглася церква, де вінчався син Богдана Хмельницького Тиміш. Біля Бендер помер Іван Мазепа. 1924 року Придністров"я увійшло до складу УРСР як Молдавська Автономна РСР, причому тоді до неї відрізали й адміністративно українські райони. А 1940 року, коли створили Молдавську РСР, регіон відірвали від України й передали Кишиневу.
Схоже, минулої неділі Україна втратила Придністров"я знову. Хоча після розпаду Радянського Союзу мала всі шанси отримати контрольний пакет впливу на свої колишні землі, зберігаючи бодай теоретичну можливість поновлення своїх кордонів у майбутньому. Ще 1990-го після конфлікту з Молдовою Тирасполь пропонував Україні до неї приєднатися. Звичайно, Київ не міг тоді ставити під сумнів загальновизнані кордони. Але й не мав усі ці роки шарахатися від Придністров"я, як від інфікованого хворого, панічно боячись виказати бодай найменші симпатії до регіону. Активні дипломатичні, гуманітарні, економічні зв"язки, інформаційна присутність, навіть проста пропаганда — все це в комплексі могло б дати ефект і принаймні убезпечити Україну від остаточного формування проросійського анклаву на своїх південних кордонах. У Придністров"ї — 250-тисячна українська діаспора, яка відчутно тяжіє саме до України, і значна частина якої має право на українське громадянство. Київ не скористався і цим. Натомість Росія діяла напористо й уміло, чітко знаючи, чого вона хоче. Так, як діє зараз у Криму.
Уже зрозуміло, що Придністров"я не буде однією з Молдовою державою. Та тепер важко і уявити, що воно буде з Україною. Бо та про це ніколи всерйоз не думала і не дбала.
3 
1
Коментарі