— Туреччина вже збила чотири сирійські літаки, які утримувала Росія. Однак це ні на що не вплине, — каже публіцист із Тбілісі 58-річний Олег Панфілов.
Розмовляємо в одному з ресторанів столиці Грузії ввечері у п'ятницю, 27 листопада.
— По-перше, Туреччина й Росія — нерівні суперники. У Москви всього п'ятеро військових союзників, малих і небоєздатних — Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан. А Туреччина — член НАТО, величезної організації, яка постійно розвивається. Росія не зможе протистояти Альянсу.
Тому росіяни продовжують діяти так, як весною минулого року. Тоді казали, що через два тижні будуть у Києві, а через три — у Львові. І це закінчилося нічим. Путін зараз понтується — чинить на турків пропагандистський тиск. Хоча хвіст Росії притиснули серйозно. Тепер вона поводитиметься в Сирії досить обережно. НАТО допомагатиме сирійській опозиції і визвольній армії. Вони будуть основною силою, що протистоятиме російським військовим. Досвід є. З 1979‑го по 1989-й величезна радянська армія нічого не змогла зробити з моджахедами в Афганістані. Історія повторюється. Оскільки нинішній стан російської армії гірший, ніж був у радянської, то через якийсь час вона змушена буде піти із Сирії. Тим паче, Росія вже втратила на експорті й імпорті приблизно по 30 відсотків на рік. Це означає, що економіка висить на волосинці й може впасти на дно.
Вірите в розпад Росії?
— Це залежить від різних обставин. Економіка впливатиме на рівень життя людей. Коли він почне падати, регіони запитають у царка в Москві: де гроші?
Уже понад 20 років точаться розмови про Новосибірську республіку, де є нафта і газ, про Уральську, де є корисні копалини. Але Кавказ буде першим, хто захоче стати самостійним.
Цей регіон поки що тримається за Росію завдяки мільярдним дотаціям із Кремля?
— Практично так. У Дагестані нема промисловості й можливостей заробляти на себе. Так само — в Чечні. Кадиров посадив Путіна на лічильник. Поки він дає гроші, Кадиров зводить будинки й мечеті. Але він — малограмотний, налаштував проти себе багато людей у Чечні. Звідти досі виїжджають, бо там продовжують убивати. Стати самостійним Кадирову не вдасться. Він — вередлива й розбещена дитина, не здатна заробляти. Майбутнє країни — це чеченці, що зараз перебувають в еміграції. Вони захочуть повернутися. А Кадирова приб'ють свої ж.
Після Кавказу бути самостійним захоче Сибір?
— Сибіряки — це компот з українців, росіян, які перемішалися з місцевими. У них є свій менталітет, вони не можуть терпіти Москву, ненавидять центральну владу. І найголовніше: вважають себе багатими. Адже вся російська нафта й майже весь газ — із Сибіру. Щойно вони візьмуть це під свій контроль — там буде найсучасніша країна. Зараз же в Сибіру є тільки одне місто, схоже на сучасне — Ханти-Мансійськ. Це — центр нафтодобування, виглядає як норвезьке місто. Тамтешній губернатор — бандит, який ще в Єльцина виторгував п'ять відсотків від видобування нафти для міста. На ці гроші розбудував його. Решта Сибіру — це жах. У Кемерові (обласний і промисловий центр регіону. — "ГПУ") можуть зранку оголосити небезпеку номер три (ступінь екологічної небезпеки, коли вміст шкідливих речовин у повітрі перевищує норму. — "ГПУ"), бо все місто огортає зелений чи жовтий дим. Там купа металургійних комбінатів.
Коли може початися розпад Росії?
— Спрогнозувати це неможливо. Важливу роль тут мають відіграти санкції.
Ще років 12 тому чув від одного американського сенатора таке: в Штатах розуміють, хто такий Путін і що він може зробити з Росією. Є кілька важелів тиску на нього, передусім — законсервовані родовища нафти й газу в Каліфорнії й на Алясці. Щойно їх відкриють — ціни на газ і нафту впадуть.
У виграші від розпаду Росії можуть бути Європа й Америка. А також — Україна, Грузія, Молдова, навіть Білорусь.
А Пекін?
— Китайці самі сидять на пороховій бочці, що може вибухнути будь-якої миті. Це теж імперія, де в багатьох народів забрали їхні права. Три роки тому в Китаї не бачив на вулицях жодного портрета Мао Цзедуна, жодного гасла "Вперед до соціалізму" і жодного соціалістичного символу. Комуністи, щоб утримати владу, створюють умови для ринкової економіки. Придумують різні нестандартні речі. Наприклад, заохочують міграцію, розганяючи китайців по всьому світу.
Готові вести агресивну політику?
— Тільки щодо Росії. Минулого місяця Китай подружився навіть із Тайванем (Тайвань — провінція Китаю, яка вважає себе незалежною державою. Має президента, прем'єра й законодавчі органи. — "ГПУ"), що вважалося неможливим. Із 1949 року поміж ними не було жодного контакту. А тут лідери зустрілися й потиснули один одному руки. У китайців є страх. Тому вони будуть радше на боці Заходу, ніж Росії. Її союзником Китай ніколи не стане. Адже більша частина Сибіру колись була під його впливом.
Є думка, що Путіну шукають спадкоємця.
— Він — людина геть не самостійна. До влади прийшов із портфеленосця Анатолія Собчака (колишній мер Санкт-Петербурга. — "ГПУ"). Раптом, будучи у званні майора, спершу став директором ФСБ, працівником адміністрації президента, а потім — прем'єр-міністром. І тут певна група каже йому: "Вова, станеш президентом". Це була та група людей, яка дев'ять років страждала від втрати влади. Єльцин програв першу чеченську війну, вони втратили імперію, захотіли все це повернути. Їм не потрібен був алкоголік Єльцин, хотіли нову людину. Знайти її в політичному середовищі — неможливо, бо всі навколо зрадники. Тож Путін — маріонетка. Сам він нічого не вирішує.
Хто ж тоді?
— Сергій Іванов — керівник адміністрації президента, Олександр Бортніков — голова ФСБ, Микола Патрушев — голова РНБО, Віктор Іванов — директор Федеральної служби з контролю за обігом наркотиків. Останній запропонував доктрину інформаційної безпеки ще 1995 року. Йшла перша чеченська війна, й Іванов хотів ввести цензуру та пропаганду. Єльцин відмовився підписувати доктрину, а Путін — підписав. Сергій Шойгу й Сергій Лавров (міністр оборони та міністр закордонних справ. — "ГПУ") — виконавці. Є ще люди, які не світяться.
Хто може змішати їм карти?
— Бунт, але для цього людей треба довести до критичної межі.
У чому найголовніша проблема свідомості росіян? Росія — це штучна країна, що виникла в результаті загарбницьких воєн. Якщо досліджувати російські прізвища, то з'ясовується, що третина населення — це татари, чверть — українці, поляки, французи. Кутузов, Булгаков, Тургенєв — татарські прізвища. По дорозі з Москви у бік Твері чимало назв населених пунктів — з татарської мови. Зі своєю культурою в Росії — теж проблема. Кокошник — монгольське слово, матрьошка — японське. Їжа — інтернаціональна. Це — одна зі складових, чому країна не може існувати як єдине ціле. США — теж штучна країна. Але там є ідеологія — свобода.
Росія теж має ідеологію: навколо — всі вороги, які хочуть її знищити.
— Росіянам подобається обмежувати права інших. Зламати ручку в під'їзді, насцяти під двері. Є, звісно, п'ять чи десять відсотків розумних людей. А решта думають: хай нас саджають, вбивають, не годують, зате ми — великі. Це не суспільство, а угруповання.
Пам'ятаю, як уперше приїхав у Москву до родичів і приготував плов. У Таджикистані є традиція — першу тарілку несуть сусіду. Я теж так зробив. Дзвоню у двері, відчиняє розпатлана тітка в брудному фланелевому халаті. Я простягаю плов і кажу: "Это — вам". А вона відповідає: "Иди отсюда, я не голодная". Тоді зрозумів, що таке Росія.
Отримав ім'я Олександр
Олег Панфілов народився в Таджикистані, в місті Ленінабад. Закінчив державний педагогічний інститут.
Журналіст. Публікувався в Росії, США, Пакистані, Ірані, Ізраїлі, Польщі, Болгарії, Німеччині, Чехії, Швеції.
Написав сценарії восьми фільмів, а також 35 книжок.
Співзасновник громадських організацій — Фонд Вахтанга Кікабідзе, "Джорджіан Інтернешнл медіа сентр" і "Ейдж Джі О Ресорс сентр".
При посвяченні в Грузинську православну церкву 2008 року отримав ім'я Олександр — Сандро. У листопаді 2009-го переїхав на постійне проживання до Грузії. Отримав громадянство. Професор державного університету Ілії.
Має доньку Тетяну від першого шлюбу. Дружина Оксана — галерист.
2 
1
Коментарі
2