Росія звинувачує Америку, що та, мовляв, здійснює зовнішнє управління Україною. Але на злодієві й шапка горить.
Про зовнішнє управління є сенс говорити, якщо підпорядкована держава має всі ознаки незалежності, а панівна — заперечує своє втручання у чужі справи. Давайте подивимося, хто в цю гру з Україною грає найдовше.
Грудень 1917 року. В Харкові за збройної підтримки московських робітників і пітерських матросів виникає радянський уряд України — Народний секретаріат. Українців серед бійців-більшовиків — 25%.
У лютому більшовики захопили Київ. У березні проголосили "незалежну" радянську Україну. За місяць ця конструкція розвалилася під тиском військ Української Народної Республіки та її австро-німецьких союзників. Воювати напряму від свого імені радянська Росія боялася. Ленін писав своєму комісару Орджонікідзе: "Рішуче й безумовне перелицювання наших частин на український лад — така тепер задача. Треба заборонити Антонову називати себе Антоновим-Овсієнком, він повинен називатися просто Овсієнком".
Через рік ситуація повторилася. У січні 1919-го сформований у Курську Тимчасовий робітничо-селянський уряд України зайняв на російських багнетах Харків, а в лютому — Київ. У березні знову оголосили "незалежну" Українську Соціалістичну Радянську Республіку. Із 4364 членів Комуністичної партії України нараховувалося 130 українців. 30 серпня з'єднані сили УНР і Української галицької армії вибили більшовиків зі столиці. На обурення справжнього українського уряду через агресію в Кремлі відповідали: "Ніякого війська Російської Соціалістичної Радянської Республіки в Україні немає. Військова операція проводиться між військами Директорії і незалежного українського радянського уряду. Між Україною і Радянською Росією збройних сутичок немає".
Тактика гібридної війни і дипломатії припала Москві до смаку. 1939 року не Росія воювала з Фінляндією, а Фінляндська Демократична Республіка з Фінляндською Республікою. А 1944-го не СРСР вирішував долю Польщі, а Польський комітет національного визволення. На кінець ХХ ст. Росія була найдосвідченішою державою у світі у зовнішньому управлінні.
1991 року завершилася боротьба за формальне відновлення незалежності України. Але чи справді наша країна такою була?
Росія докладала безліч зусиль, щоб контролювати Україну. Чорноморський флот і військові бази в Криму. Закон про визнання Севастополя федеральним містом. Чи не щорічний газовий шантаж. Спільна електромережа. Спроба захопити острів Тузла. "Кроти" на найвищих урядових посадах. Мільярди, вкинуті в проросійські партії і президента.
Ще серйознішим було культурне загарбання. Панівна російська церква. Засилля музики, книжок і фільмів із РФ. Це лише на перший погляд — не зовнішнє управління. Надивившись московських новин про розквіт економіки РФ, серіалів про бравих російських "ментів", начитавшись про "один народ", чимало українців витворили у своїй голові хибний, але привабливий образ Росії. 2014 року не змогли повірити, що ця країна вбиває їхніх співвітчизників. Навіть сьогодні, по семи роках війни, понад 14% українців довіряють Путіну.
За 100 років ситуація майже не змінилася. У січні 1918 року росіяни несли українцям не лише багнети. З-за поребрика нам впроваджували нову релігію — марксизм-ленінізм. Проти цієї отрути ліків вчасно не знайшли. Сьогодні Росія нав'язує нам "русский мир".
Є й хороші новини. Століття тому нас підтримувала сама Німеччина. Після її падіння Україна опинилася в трикутнику смерті, звідки не було виходу. Сьогодні 93% території нашої держави перебувають під контролем свого уряду. Це необхідна, але недостатня умова. Кремль не керує напряму нашими інституціями. Проте досі впливає на українців, скуповуючи блогерів. В умовах виборчої демократії — це загроза.
Російські новини домінують над американськими. В інтернеті запит "Росія" за рік був популярніший за "США" у 1,5 разу. Архітектура стосунків влади й суспільства в Україні вибудувана за російськими зразками. Наприклад, президент може роздавати незаконні вказівки стосовно регулювання тарифів. Формально незалежний суд постійно вигинає хребта, підлизуючись до центру сили. В Україні ще донедавна була можлива "Партія політики Путіна" (брала участь у парламентських виборах 2006 року. Набрала 0,12% голосів, до Верховної Ради не потрапила. — ГПУ). А от про партію політики Буша чи Обами ніхто не чув. За приєднання до Росії завжди проголосують до 15% українців. Скільки таких знайдеться бодай за вступ до НАТО, не кажучи про приєднання до США?
Американці на своїх противників в Україні накладають санкції. Кремль — підкладає вибухівку чи отруту. То хто тут здійснює зовнішнє управління?
3 
1
Коментарі