Набув чинності Закон про люстрацію. От-от розгорне широкий наступальний фронт Антикорупційне бюро. Петро Порошенко чи не щодня додає президентському голосу металевих відтінків. Голова його Адміністрації Борис Ложкін пропонує створити аналог американського ЦРУ на чолі з Валентином Наливайченком. Екс-голова СБУ, у свою чергу, говорить про спеціальну палату, "що прийматиме рішення в режимі трибуналу". Народний депутат Михайло Гаврилюк закликає сформувати групу снайперів, яка розстрілювала б корупціонерів. Його колега Борислав Береза пропонує вішати чиновників, які не полишать красти після його попередження "або хоча б садити довічно з конфіскацією". Народні "люстратори" йдуть ще далі: закликають запозичити мусульманський досвід, але відрубувати руку не після хабара чи крадіжки, а при зарахуванні на державну службу.
Корупції в умовах такої тотальної нетерпимості підібрати б хвоста і затихнути бодай на час, а вона того не робить. Навпаки — нахабніє. Згадаймо минулий тиждень.
У понеділок ми дізналися про порушення кримінальної справи проти недавнього директора департаменту банківського нагляду НБУ Алли Шульги, яка за неповний рік перебування на посаді збагатилася на 700 тисяч доларів. Одночасно пролунала заява нардепа Віталія Купрія про дивну реакцію на цей факт Валерії Гонтаревої: голова Національного банку надіслала до Держслужби фінансового моніторингу листа з проханням не перевіряти, з яких джерел її колега отримала ті кошти.
У вівторок затримали начальника відділу контррозвідки управління СБУ у Запорізькій області під час отримання щомісячних 500 тисяч гривень, якими він обклав місцевого підприємця. Цього ж дня на хабарі у 50 тисяч гривень спіймали голову районної держадміністрації на Чернігівщині.
У середу кайданки наділи на голову Голопристанської райдержадміністрації Херсонської області. Олександр Богуненко готувався прийняти від "вдячних підприємців" 130 тисяч доларів. Таке ж зробили із заступником губернатора області, якого поки що не називають. Протягом трьох тижнів Генпрокуратура обіцяє затримати в цій справі ще майже 20 спільників. Цього ж дня на 18 тисячах гривень хабаря погорів Володимир Москаль — мер міста Сколе на Львівщині.
Четвер почався із затримання начальника міського відділу міліції Лозової, що в Харківській області, який за закриття кримінальної справи вимагав 10 тисяч гривень. І працівника Ужгородської райдержадміністрації за хабар у 3,5 тисячі гривень. З обшуком прийшли до кабінету В'ячеслава Поліщука — міського голови Рожища на Волині.
Окрім нових повідомлень чи не щодня спливали подробиці попередніх резонансних справ: депутата й голови комісії Київради ударівця Віталія Даниленка, який попався на мільйоні гривень; "діамантових прокурорів" Володимира Шапакіна й Олександра Корнійця, в яких, окрім різної "дрібноти", вилучили 500 тисяч доларів.
Чому не бояться розплати вітчизняні казнокради і хабарники? А чого їм боятися?
Ідеї депутатів Гаврилюка і Берези ніколи не стануть законами, а в умовах наявного правового поля більшості корупціонерів загрожує хіба що звільнення з посади. І не назавжди — в активний резерв. Вони ж не виродки. Вони — проміжні ланки, щупальця великого спрута. Тому нинішні затримання лише демонструють широту корупційної оранки, а в оману вже нікого не вводять. За українською судовою традицією, порушені справи цілком можуть не дійти до суду. Хіба що районна дрібнота. В інших випадках — перерозподілять незаконні винагороди.
Або інше. От іде в нас люстрація. Чиновників кудись викликають, вивчають їхні досьє. А починати треба, на тверде народне переконання, з околиць міст, де служать чиновники. Усі передмістя, від столиці до найвіддаленішого райцентру, заставлені палацами і палациками. Їх звели конкретні особи з конкретними іменами. Заміські маєтки, на які треба працювати без перерви на сон та їжу по 10 або й 100 років, мають судді, прокурори, державні чиновники всіх рангів. Це їхнє видне здалеку жирнюче тавро на лобі. Мітка корупціонера. Попри це чиновний люд успішно проходить "сувору і принципову" люстрацію. І робить далі те, що робив досі.
Коли мої батьки ставили дім, вони на всі будівельні матеріали брали накладну і зберігали те, що нині називають копією чека. На цеглу, цемент, вапно, шифер, на деревину для даху й вікон, на скло, навіть на гвіздки. Адже влада могла прийти — і спитати. І вона приходила й питала.
На відміну від тих часів, в Україні багато зроблено для розбудови держави, де приватна власність захищена законом і діє презумпція невинуватості. Але наші закони не так попереджають правопорушення (тобто захищають інтереси народу і держави), як допомагають зловмисникам боронитися від закону. Захищають вкрадене й відібране. Дають змогу вийти сухим із кримінальної води.
Вітчизняні хабарники не бояться закону, бо від його імені діють такі ж, як вони, грішники. Люди з невпинною потребою в нових і нових грошах — адже просуваються кар'єрною драбиною, переїжджають ближче і ближче до Києва, а значить, мають ставити новий палац, обзаводитися більшими розкошами. Аби відповідати новому статусу.
Тож Україні потрібні не демократичні європейські закони, а набагато грубіші й менш цивілізовані. Перехідні. Які також не треба придумувати. Вони, до речі, добре відомі нинішньому лідеру України. Петро Олексійович неодноразово цитував творця "сингапурського дива". Але Лі Куан Ю треба не лише цитувати, а й наслідувати. Порошенко ж досі вагається. Навіть, як інколи здається, веде країну в протилежному напрямку. Показова його реакція на липневий корупційний скандал у Генеральній прокуратурі. Президент не знайшов нічого кращого, ніж покликати до себе того, під чиїм крилом вершилися корупційні дії, і того, хто зважився їх викрити. І попросив генерального прокурора та його заступника знайти спільну мову. Хоча треба було робити вибір.
4 
1
Коментарі