— Перед виборами партії завжди активізуються в сільській місцевості, бо розуміють, що найактивніший виборець живе в райцентрі та в селі. І тільки-но приходять до влади, забувають про село, — каже Василь Мельник, 57 років, член політради Селянської партії. — Воно тим часом загнане у глухий кут.
Чому село в занедбаному стані?
— Про відродження села можновладці говорять не один рік, але нічого не роблять. У країну завозять генетично модифіковані продукти, у магазинах лише 15–20 відсотків вітчизняних товарів. Імпортуємо м'ясо, маючи чудові пасовища в Центральній та Західній Україні. Третина земель із найкращим у світі гумусом поросли бур'янами. І це в час, коли вони можуть давати по 100–120 центнерів пшениці з гектара. Зараз близько 2 мільярдів людей на планеті голодує. Через років 5–10 країни розраховуватимуться за наше зерно нафтою, газом та іншими ресурсами.
Крупні тракторні й комбайнові заводи в нас є, але ми купуємо іноземну техніку. Мільйони тонн мінеральних добрив вивозимо за кордон, а своїм виробникам виставляємо непомірну ціну на них.
У багатіїв з'явилася нова мода — купують шматок землі, щоби вирощувати натуральні продукти для своєї родини.
Що потрібно для підтримки сільського виробника?
— Бракує державної стратегії аграрного сектору. Є з десяток асоціацій і конфедерацій, об'єднань, але селяни тим часом впадають у крайнощі — то кидаються вирощувати соняшник і виснажують землю, то виникають цукрові чи гречані дефіцити.
Реформи можна провести за два-три роки. Насамперед, запровадити спеціальні тарифи на газ та електроенергію, пільгове оподаткування аграрного бізнесу і субсидії для фермерів. Потрібні також довгострокові кредити під невеликі відсотки і можливість реструктуризувати борги при неврожаї. В Євросоюзі це давно діє.
У районах треба створювати невеликі переробні заводи, міні-пекарні, щоб кожен фермер міг продавати їм молоко, зерно, яблука, капусту, моркву. Варто запровадити держзамовлення на продовольчі продукти — для армії, лікарень, шкіл, дитсадків. Сільськогосподарська продукція має виходити на ринки збуту без зайвих посередників. Бо сьогодні над селянином стоять по чотири посередники з грабіжницькими накрутками. Беруть живе молоко по 1,5–2 гривні, а в супермаркетах по 8–10 продають.
На місцях треба створити машинно-тракторні станції, мобільні парки сільськогосподарської техніки. Аби комбайни не мігрували із Західної України в Херсонщину і навпаки. Бо це зайві витрати.
Що слід зробити для селян?
— Насамперед, гарантувати пільги працівникам на землі, підвищити пенсії, створити умови проживання, які б відповідали міським — Будинки культури, магазини, підприємства побутового обслуговування, лазні, дитячі садки, інтернет-клуби.
Рано чи пізно почнеться зворотна міграція в село. Воно не старітиме, а омолоджуватиметься. Лікарям і вчителям слід зробити безплатний проїзд, а зарплатню поступово підвищити до європейського рівня.
В аграрному секторі перспектива за крупними компаніями чи дрібними господарствами?
— Світовий досвід показує, що майбутнє — за невеликими господарствами. У США чи Бельгії в аграрному виробництві переважають фермери. Невеликі господарства і кооперативи ефективніше обробляють землю, дбайливіше зберігають робочу силу, швидко реагують на продовольчі потреби великих міст. У Канаді, наприклад, якщо фермер узяв тисячу гектарів, держава одразу цікавиться, чим допомогти — дати на 40 років кредит чи техніку в лізинг? Чиновники бігають за фермером, а не навпаки.
Урядовці кажуть, що слід залучити іноземних інвесторів і виробників?
— Дайте селянам такі умови, як у Китаї — і не треба нікого завозити. У нас вистачає роботящих людей.
2 
1
Коментарі
1