"Перешиваємо все — від лижних рукавиць до собачого одягу"

 

Черкасець 67-річний Валерій Проценко пошив в ательє дві сорочки. Сам підбирав орнамент у народному стилі для оздоблення.

— Із того, що продають, мені нічого не сподобалося. Собі вгодити можу тільки я, ну й ще кравчині в ательє. Мені ж навіть готовий орнамент не підійшов: я трохи зі зразків, а трохи звідси, — показує на голову, — так і створив.

Приміряє в ательє сорочку із короткими рукавами з оздобленням на комірці, рукавах, кишенях.

— До нас звертаються ті, хто хоче мати в гардеробі не таке, як у всіх, — розповідає 40-річна Олена Рослякова, директор ательє "Рослякова". Вона працює кравчинею 22 роки. — У жінки, яка хоч раз пошилася в хорошого майстра, з'являється потім такий азарт, що їй хочеться ще і ще.

Кожного року замовлення в ательє різні.

— Попит залежить від магазинної моди і сезону. На весну й осінь більше замовляють костюми, пальта, на літо — сарафани, легкі сукні. Цього року поголовно просять довгі літні сарафани, хоча минулого року ми, мабуть, не пошили жодного такого. Тканини, кольори, фасони змінюються щороку. Раніше котонові спідниці замовляли рівні, зараз просять прикрасити їх якимись оборками, підрізами.

Основні клієнти ательє — жінки середнього віку.

— На базарі — сама синтетика, а якщо й трапляється натуральне, то коштує дорого. А в нас же жінки запасливі — накупили колись тканин. Тепер приносять в ательє, шиють із них одяг, — розказує майстриня. — Найцікавіше, що доводилося шити — це весільна сукня у стилі Мерилін Монро, пальто у королівському стилі, весільне вбрання і пеньюар для 62-річної жінки.

Багато клієнтів просять перешити одяг. Приносять речі із секонд-хенду.

— Дівчина принесла довгу спідницю, яку купила в секонд-хенді. Хоче сарафан. В якомусь бутику він би коштував шалені гроші, а так вона витратить близько 100 гривень, — розказує Рослякова. — Перешиваємо абсолютно все — від лижних рукавиць до собачого одягу.

Часто пошив одягу замовляють люди із нестандартною фігурою.

— Звертаються і пошити, і перешити щось. Десь приблизно 50 на 50, — каже уманська кравчиня Ірина Гончаренко, 30 років. Вона працює вдома на вул. Ворошилова. — Найчастіше перешивати несуть базарні речі: то штани підрубити, то шов розійшовся. Речі китайські чи турецькі — неякісні, нитки бувають гнилі. Один із найпоширеніших дефектів у дешевих штанах — неправильна кройка. Вони спереду виходять такі ж, як і ззаду. Речі з секонду приносять рідко. Ну хіба що буває, що купили річ, а вона завелика. Або ж взяли штани, а хочуть переробити під бриджі чи шорти. Найбільше, що замовляють на пошив із власної тканини — святкове вбрання: блузи, спідниці, сукні.

Частіше кравчиням стали замовляти дитячі костюми до свят.

— Раніше купували, а тепер виявляється, дешевше їх шити. Під Новий рік пошила кілька костюмів тварин для дитсадківців, — розказує Ірина. — Стали більше замовляти й одягу великого розміру. На ринках такий можна зустріти в обмеженій кількості. Чого не замовляють — так це форму. Раніше часто шила військові кітелі, сорочки. Зараз уже ні. Певно, обмундирування в армії та міліції стало ліпшим.

×