У моєму глибокому дитинстві був друг — із простої родини. Але в його імені було щось царське — Руслан Великий. З таким символічним капіталом хлопчик мав усі задатки ватажка, навколо нього гуртувалися діти. А якби його звали Андрій Бондар, наприклад, то ніхто навіть і уваги б на нього не звернув.
Років по п"ять нам тоді було. Одного разу Рулі хтось зі старших подарував військову фуражку. На маленькій хлопчачій голові вона ледь трималася, тому її прикріпили спеціальним пластмасовим ремінцем до підборіддя. Руля називав себе "генералісимусом". Я почув від нього це слово вперше й одразу ж запитав:
— Хто такий "генералісимус"?
Завжди зверхній до мене Руля поправив пальцем фуражку і відповів:
— Генералісимусом був Сталер. Він воював проти Гітлера.
— Може, Сталін? — несміливо перепитав я, бо вже трохи чув про нього від дідуся.
Сталер воював проти Гітлера
— Я сказав Сталер!— вигукнув Руля і вдарив мене кулаком у плече.
Як останній колаборант, я погодився, бо жартувати з Рулею було небезпечно:
— А-а-а, точно, був Сталін, а був Сталер, його друг. І Сталер був начальником Сталіна, — мені залежало на доброму ставленні Рулі.
— А давай ти будеш моїм Сталіним? — запропонував Руля, і я не міг не пристати на його пропозицію.
Нещодавно я потрапив у рідне місто — одну з кримінальних столиць. Там навіть обмінок нормальних нема. Люди досі ходять міняти валюту до мінял. Затис я в руці свою сотню баксів і вишукую якесь чесне обличчя. Аж бачу — Руля. У руках пачка гривень, перемотана гумкою від трусів, шрами на обличчі, виголений череп. Сталер і Сталін зустрілися поглядами.
— Долари, євро, рублі по хорошому курсу, — сказав Сталер.
— П"ятдесят доларів з сотні поміняєте? — запитав Сталін.
— Не буде здачі, — відповів Сталер і поправив пальцем фуражку.
4 
1
Коментарі
1