У сонячних вересневих днях криється непоясненна тривога. Точніше, вона з'являється в людях, які доживають останні теплі дні року, психологічно готуючись до сезону завмирання природи. Осінь завжди починається теплом, а закінчується першими снігами.
Наша осіння теплінь принесла цілком конкретну смерть. Просто за нашим вербовим плотом сталася трагедія, гідна кримінальної хроніки. Двоє молодиків отруїлися наркотиками.
Одного з них я добре знав. Ще навесні Ігор узяв у мене покататись велосипед — на "пару днів". Йому було лише 27 — височенний вічний підліток із коротко стриженою бідовою головою та широкими мужицькими долонями жив на батьківській дачі, наче в реабілітаційному центрі. Класичний випадок, де невдале виховання поєдналось із поганим оточенням і відсутністю характеру.
Отже, варто було батькам виїхати на відпочинок, як з'явився друг з отрутою.
Ще навесні Ігор узяв у мене покататись велосипед
Вони лежали в садку кілька днів, як безглузді плоди ранньої осені — поруч із жоржинами й айстрами, які так любить Ігорева мама, поруч із важкими головами жовтих гарбузів. Буквально за кілька метрів від нас і нашого життя.
Тобто, життя й далі триває. Так само лагідно гріє сонце, немов і не сталось нічого. Так само цвітуть осінні квіти, виповзають погрітись на дорогу вужі та мідянки і п'янко вечорами пахне втомлена трава. Але для нас уже все тут не так, як було колись. Звісно, якщо несила вдати, що нічого не сталось, треба з цим якось змиритися. Списати все на Божий промисел, долю чи трагічні обставини.
Однак неможливо вимкнути це, як набридливий телевізор, неможливо перезавантажити себе, як комп'ютер. Хоча, здавалося б, і горя мені від того немає, і логіка підказує, що по-іншому статись не могло. Але що мені робити з цим осиротілим велосипедом, який стоїть тепер самотньо в мене під ялинкою? Наче коник, який втратив хазяїна в цій останній осені.
6 
1
Коментарі
16