Усі у Львові з тривогою очікують 22 червня. З високою ймовірністю можна думати, що відбудеться "друга серія" подій, що мали місце 9 травня на пагорбі Слави.
Вернімося в 1945 рік, коли закінчилася Друга світова війна. Для Великої України це означало, що вертаються додому чоловіки, сини, брати, мобілізовані в Червону армію. Для Західної України це означало продовження терору НКВДистів тільки ще в більших масштабах, ніж в 1939- 41рр. Тому нема чого дивуватися, що червоний прапор зустріли тут 9 травня 2011 року з таким несприйняттям. На ньому кров, бо нема в Галичині родини, яку б оминули репресії.
Автори і розробники сьогоднішніх провокацій прекрасно це розуміли, тому вибрали найбільш драстичний і неприйнятний подразник для нас. Вони хотіли принизити нас, плюндруючи пам'ять наших батьків, і протиставити нас іншій Україні. Старші і досвідченіші це усвідомлювали. Ми у відкритому листі до громади закликали молодь не піддаватися на провокації. На жаль, частина радикальної молоді піддалася на цю пастку, мимоволі створивши необхідну телевізійну "картинку" для російських і українських провладних медіа. Емоційно їх можна зрозуміти, але політично 9 травня була допущена помилка. Проте зараз наш спільний обов'язок - захистити і витягнути з СІЗО тих, хто був безпідставно заарештований, не ділячись при цьому за партійними кольорами.
Нам треба показати інше обличчя Львова, іншу Галичину для України. Найкраще в неділю напередодні 22 червня (але може бути будь-який спільно узгоджений день) всім разом вийти на масовий мітинг. Продемонструвати, що для нас 22 червня – це масові розстріли українців, євреїв, поляків карателями НКВД, тому для нас це день жалоби і пам'яті без агресії.
Відповіддю на їхні провокації мусить стати наша єдність, якщо нас буде десятки тисяч, це їх зупинить, бо вони побачать, що їхній приїзд має зворотній ефект. А 22 червня, в день початку німецько-радянської війни непроханим гостям (якщо вони приїдуть) ми покажемо, що червоні кольори нацизму і комунізму для нас однакові. Ми мусимо показати цілій країні звірства комуністичного режиму, в тому числі візуально, наочно, що творилося у львівських (і не тільки львівських) в'язницях після відходу Червоної армії.
Похід пам'яті місцями, де відбувалися найбільші масакри стане гідною відповіддю громади організаторам і виконавцям брудних провокацій.
4 
1
Комментарии
20