– Переїхав у Київ волонтерством займатися. Подобається мені в столиці. Можливостей допомагати більше. Вчора для бездомних їжу роздавав, – розповідає 20-річний Богдан.
Із Черкасс перевівся навчатись у столичний вуз.
– Мої проти, що з бідними вожусь. Але ж їм потрібна увага, щоб не почувалися покинутими, як я колись. Батьки гроші заробляли, ніби 100 життів матимуть. Потім батько нову родину завів. Мати шість років в іншому місті працює. А я з 10 років до католиків бігаю. Про монастир мрію. Відчуваю, що моє. Але не знаю, як матері сказати. На квартиру в Києві мені збирає. Питає, чи дівчина є.
Згодом Богдан влаштувався в церковний прес-центр. Продавав книжки, фотографував події. А потім звільнився і виїхав до Москви.
– Не відчував більше дружньої підтримки. Всі напосілися, мало не хамом обізвали, бо з керівником засперечався. Та ще і з матір'ю посварився, – пояснив. – Тримала мене фінансами, як заручника. А в Москві дали ставку 300 євро і зйомну квартиру. Щоправда, посада помічника керівника прес-служби Московського патріархату. Тепер я православний. Війна? Церква вище таких умовностей.
За деякий час Богдан написав на Facebook: "У роботодавцях розчарувався. Не знаю, як бути". І зник.
За кілька місяців зустрічаю його на київському вокзалі. Приїхав складати останні іспити. А заодно забрати речі.
– Вирішив не звертати уваги на чужі вади. Всі люди. В Москві загалом ставляться добре.
– Як твоє волонтерство? – питаю.
– Не маю часу. Гроші заробляти мушу. На 300 євро в Москві не проживеш. Вчора попросив підвищення. Бо мати свою картку заблокувала-таки
2 
1
Комментарии
1