Консолідація українців можлива на ґрунті зубожіння та обкрадання

Справедливе суспільство засноване на врівноваженні та балансуванні. Утім, навіть якщо порушити закони справедливості, баланс встановлюється все одно. Сучасна Україна є прикладом такого неправильного балансу, несправедливої справедливості, де некоректна поведінка влади врівноважується незаконною поведінкою громадян. Як писав Жванецький: "Мы всегда найдём, где же подкрутить краник".

Українське суспільство, розділене за мовою, релігією, святами, традиціями, історією очікує на консолідацію.

Спершу нація очікувала на Месію, потім збагнула, що його не буде й вирішила розраховувати на те, що поганий Президент – це теж добре, адже боротьба згуртовує не гірше, ніж злагода. Сьогодні українство чекає від влади, аби вона обікрала кожного від Сяну до Дону настільки, щоб терпіти вже не можна було. Головне — збідніти так, щоб забули і про мови, і про релігію, і про все на світі. На цьому ґрунті й об'єднаємося.

В Україні майже не залишилося місця логіці. У простих схемах обов'язково присутні зайві посередники, а в складних схемах обов'язково губляться мільйони. Звичайного громадянина це доводить до грубого незадоволення. Але чомусь сучасна влада залишається на своєму місці. Чому?

Відповідь ця проста: українське суспільство живе за однією схемою. Однією на всіх.

Чиновник середньої руки купує собі машину, на яку він би не міг назбирати грошей зі своєї зарплатні й усіх задекларованих прибутків. Подібно до того, звичайний громадянин не декларує свої доходи й тримає їх у конверті. Чиновника від українця відрізняє лише сума, яку він поклав у цей конверт.

У Парламенті більшість депутатів змінили свою партію, продавши мандати. Це попри те, що люди їм довірилися. Звичайний громадянин натомість йде за 50 гривень на мітинг, за 100 гривень готовий заплющити очі під час фальсифікацій на виборчих дільницях. Сам собі громадянин довіритися не може.

Маленький хабар дозволяє звичайному українцю заходити кабінети, отримувати поради лікаря й догляд медсестри, оформлювати документи "заднім числом", не їхати у відділок за дрібні правопорушення. Для "незвичайних" громадян це вже більш масштабні речі: махінації, можливість влаштовувати сафарі на людей, збивати пішоходів і залишатися непокараними. Корупція – це спосіб відчувати себе вільним у несправедливій країні, примножуючи цю несправедливість.

Ставлення українців до власності, як приватної, так і спільної, - є досить антисоціальним. Те, що не належить українцю прямо, може бути засмічене, зіпсоване, вкрадене. Але так склалося, що все комусь належить. Тому звичайному українцю не варто дивуватися, коли впливова особа вирішує збудувати будинок на місці єдиного в районі скверу.

Звичайному українцю не подобається сервіс, усі організації виглядають сумнівними. Але саме цей звичайний громадянин часто працює в сфері послуг і не намагається їх покращити. Шкідництво й саботаж – це абсолютно нормальне ставлення до роботи. Роботодавець віддячує тим самим: жодних соціальних гарантій, поваги до працівника і його праці.

Правоохоронні органи тепер не просто працюють на режим, але й отримують від цього садистичне задоволення. Але агресія панує у всьому суспільстві й не притаманна винятково силовим структурам. Українці досить вільно себе почувають, порушуючи життєвий простір одне одного. Агресія й образи – це загальноприйняте спілкування незнайомих людей. Якщо хтось діє невідповідно до уявлень звичайного українця, то він має бути терміново перевчений словом, силою, погрозами.

Не варто дивуватися, коли ця агресія повертається в стократ сильнішим ударом гумової палиці по голові. Найповніше себе виявляє ця ненависть у дискримінації. "Жлоби", "приїжджі", "суржикомовні", "жиди", "хохли", "совки", "гоміки", "бидло", "мажори", - словник образ широкий і повному опису не підлягає. Приниження починається не з того, що міністр вважає усіх бідних людей – дурними ледарями, а з того, що звичайний громадянин вважає іншого українця "неправильним".

Повага – це логіка справедливого суспільства. Хіба не бракує логіки звичайному українцю, який махаючи рукою в бік Банкової, тихенько суне коробку цукерок повненькій дамі з ЖКГ?

Лише змінивши базову модель поведінки, можна розраховувати на розвиток і зміни в житті українського суспільства. Попри ілюзії, заміна людей на високих постах – це лише заміна портретів. Важливіші зміни відбуваються не у владі, а серед усіх людей заразом.

Самовиховання, посильне кожному, – це єдина надія українства, якою варто скористатися вже зараз. Поки це має сенс.

×