"Сейчас в Ялте все дешевое и русских немного. Когда приедут, быковать начнут"

Ялтинська сім'я на курортниках заробляє від 30 тисяч гривень за сезон

8.40. Набережна в Ялті. Температура повітря +25 °С.

Сідаю на зелену облущену лавку. Видно три шари фарби, якою її покривали. Дві дошки на спинці вирвані. Стирчать чотири іржаві гвіздки. До мене підсідає русява дівчина в короткій джинсовій спідниці й жовтому бюстгальтері від купальника. З пластикового стаканчика сьорбає розчинну каву Nescafe.

– А вы местный или отдыхать к нам приехали? – пригощає цигаркою.

Не курю, але цигарку беру, запалюю її ж запальничкою. Димимо і вдивляємось у море.

– Отдыхать, – кашляю, бо дим дере в горлі.

– Гостиницу снимаете или комнату?

– Еще ничего не нашел. Вещи на вокзале оставил.

– Можете у меня на пару ночей ­остаться.

– А мама не будет против?

– Мама привыкла, что у меня друзья ночуют.

– Сколько с меня? – цікавлюсь ціною за добу проживання.

– Вы меня не за ту приняли.

– Я про жилье спрашиваю.

– А то я подумала, вы на другое намекаете, – дівчина ніяковіє.

Спілкуємося 10 хв, тоді пропонує ­випити пива в сусідньому кафе. На закладі нема вивіски. За 7 хв після ­замовлення офіціантка приносить дві пляшки теплого пива "Балтика тройка". Виставляє стакани від соку ­Sandora. Попільничку заміняє розрізана навпіл пластикова пляшка з­під мінералки.

– Извините, пиво теплое. Холодильник вчера поломался, – офіціантка просить одразу розрахуватися.

Кладу на коричневу тацю 20 грн за пиво і 5 грн чайових. Гроші дівчина ховає у кишеню фартуха.

– Вы уже нашли ночлег? – цікави­ться в мене. – Моя бабушка сдает за 150 гривен койко­место. От нее 10 минут к морю.

Моя супутниця нервово сьорбає пиво через трубочку. Каже:

– У него есть где жить, спасибо.

Цікавлюсь, чи має хлопця.

– С Вадиком встречалась прошлым летом, – затягується цигаркою. – Он с Севастополя ко мне на выходные приезжал. Но его там какая­то москвичка подцепила, и он в Москву свалил. Даже мама не знает, когда вернется. А я привыкла. У девушек, живущих возле моря, долгих отношений не бывает. За лето могу встречаться с ­шестью­­семью мужчинами. ­Подарки люблю. Алексей мне подарил серебряные сережки, Вадик – ­браслет из жемчужин. С бандитом встречалась из Днепропетровска. Он постоянно в темных очках ходил. Даже когда в море купался, не снимал их. Арсен три года за угон автомобиля отсидел. Сделал четыре тату на животе и спине. На пальцах наколол себе имя Катя. Мне сначала неприятно было, но потом привыкла. Он сказал, что этой девушки уже нет в живых. Ее через него на тот свет отправили. ­Тогда я бояться начала. На две недели убежала от него в Керчь к сестре. Но он звонил, найти меня хотел. Все лето в Ялте отдыхал. Постоянно в дорогих отелях номера снимал. По тысяче гривен за ночь спускал. Мы по Ялте никогда пешком не ходили, только на такси. Он как появился, так и пропал. Иногда, когда грустно, набираю его номер. Но он, наверное, ту карточку выбросил. Жду, может, этим летом ко мне приедет.

Дівчина каже, що її звуть Світлана, їй 20 років. Просить кликати Свєтіком.

– Меня так все друзья называют. На лето я иду работать официанткой в клуб или ресторан. После школы ничего не заканчивала. У мамы денег на учебу не хватало, а я бес­платно в Симферополь не поступила. Все мои одноклассницы после школы уже замуж повыходили, трое даже развестись успели. Две девочки в отелях работают. Знакомый рассказывал, они элитными проститутками устроились. А я за деньги спать с мужиком не смогла бы. Если мне человек нравится, могу лечь с ним в постель в первый день. Но просто так с кем попало – ни за что. Еще у меня принцип: со старыми мужиками не встречаюсь. В детстве отец к любовнице ушел. ­Помню, как маме было неприятно.

Світлана просить купити їй сухарики зі смаком бекону. Коли сміється, прикриває рот рукою. Два передні верхні зуби криві й жовті від тютюну й кави. Після пива й сухариків жує Dirol.

– Пора на пляж, – дивиться на мій годинник. – Уже 10.00. Мне скоро домой надо. Мама с работы вернется.

Мені телефонує фотограф. Прошу підійти до кафе. Знайомлю Світлану з колегою.

– Вы вдвоем приехали? – дівчина робить круглі очі. – Ну, двоих я к себе забрать не могу. Без друга приходи, – на серветці пише свій номер телефону й адресу. – Я люблю красное полусухое вино. Конфет не покупай. Лучше колбаски возьми.

Іде на пляж сама. Стелить червоний рушник навпроти компанії з чотирьох хлопців. Ті їй підсвистують. Один встає з піску, підтягує довгі сині шорти, розмальовані білими квітами. У лівому вусі в нього товста срібна сережка. Підходить до Світлани. Пропонує намастити спину сонцезахисним кремом. Вона усміхається, шукає в жовтогарячій пляжній сумці тюбик крему, перевертається на живіт, розстібає бюстгальтер.

Йдемо вздовж набережної.

Білява жінка, років 50, у салатовому брючному костюмі йде під руку з подругою в білих штанях і жилетці. Обидві над головами тримають парасольки від сонця.

– Меня Андрей боялся в Ялту отпускать, – каже білявка. – Он думает, что я здесь найду кого­то помоложе, – сміється й насуває на очі сонцезахисні окуляри.

Рудоволоса купує 200­грамову упаковку соку "Садочок" і чипси "Люкс", за 17 грн. Ховає у велику білу сумку.

– Мой Олег тоже курортных ­романов опасается. Ты знаешь Екатерину из магазина косметики под нашим ­домом? Два года назад она мужа в Трускавец лечиться отправила. Он нагулялся за две недели, вернулся, собрал вещи и к любовнице в Харьков переехал. А вроде порядочный мужик был.

– Мужиков вообще нельзя никуда самих отпускать. Даже в магазине могут кого­то подцепить.

Назустріч їм іде жінка в червоному платті, веде за руку доньку. Голосно сякається, тре носовичком червоний від нежитю ніс.

– Мария Николаевна, какими судьбами?! – білява й рудоволоса обій­мають жінку в червоному. – А Юрий Николаевич в Киеве остался?

– Да, у него работы полно. Ну и дом боимся оставить. Там же вся коллекция оружия. В начале мая с дачи перевез, когда одного профессора ­обворовали.

– А вы где живете в Ялте?

– В районе Массандровского пляжа.

– Наверное, дорого?

– 500 гривен за ночь, но очень уютная квартира.

– А мы сегодня переезжаем на квартиру. В туалет на улицу ночью неудобно бегать. Вчера рапанов переела. Всю ночь на улице просидела. Не покупайте у теток креветок и рапанов. После них такие проблемы с желудком.

– А вы чего в этом году в начале лета в Крым приехали? Вы же всегда в июле отдыхали.

– Сейчас все дешевое и русских немного. Когда приедут, быковать нач­нут. Тогда на пляже позагорать спокойно нельзя. Все телефон у Маринки спрашивают, – киває підборіддям на доньку. – В августе еще в Турцию хотим рвануть. Здесь отдых для души, а там – для тела. Мы с Маришей на 3 килограмма после Турции поправляемся.

Цілуються й розходяться.

Під наметом із написом "Тир" сидить Олексій, 42 роки. Ховається під накриття. Тре червоні руки й плечі.

– Сгорел вчера. Уснул на пляже на полчаса. Проснулся от боли. Как курица обжарился, – розповідає товаришу.

Той за 5 м під парасолею торгує пивом і морозивом.

На ятці­тирі написано "Ворошиловский стрелок". Уздовж однієї стіни висять м'які іграшки – чотири червоні серця, зелений крокодил, рожевий бегемот. Їх можна виграти, якщо зіб'єш 10 пляшок за 20 пострілів. Розвага коштує 20 грн.

– Я этим бизнесом уже восемь лет занимаюсь, – Олексій мружиться від сонця, натягує на очі білий картуз. Щоки подерті після гоління. Під лівим оком шрам і згусток засохлої крові. – Не люблю бриться, но уже так зарос, что дети со священником путают. Еще сезон не начался. Работаю по 5 часов в день. В конце июня – по 18. В семь утра стрелять рвутся парни ­после дискотеки. Кто­то девушку не снял, ­кому­то пива недолили. Всю агрессию с оружием выпускают. Днем стреляют дети и бабушки, а вечером – пьяные папы.

На причалі рибалять шестеро чоловіків. Віталій Павлович до пояса голий. Витирає спітнілі пальці об волосатий живіт.

– Ни хрена не клюет, – двічі спльовує перед собою у воду. – А вчера только бычков притащил домой семь штук. Правда, два таких маленьких, что даже кот не наелся.

У чоловіка засмальцьовані штани. Обидва сандалі порвані. Закидає у воду вудку, колупається в носі.

– Сейчас бы пивка с таранькой.

– А я бы помидор с медом скушал, – затягується "Примою" вусатий і худий Петро Данилович.

– Фу, какая гадость.

– Ничего ты не понимаешь в жизни. Я когда служил в Херсоне, нам постоянно помидоры давали. Один пацан меня научил их под медом есть. Такое ­объедение.

Цікавлюсь у чоловіків, де можна винай­няти кімнату.

– Пожди, жену наберу, – каже Петро Дани­лович. Дістає з закачаних до колін джинсів старий чорний Samsung. Екран ­витер­тий, з двома тріщинами. – Если она в ­ночную смену сегодня, я вас к себе заберу.

Замість гудків лунає симфонія Бетховена.

– Люба, ты сегодня на работу идешь? Что значит у подруги останешься? Ты мне серьезно скажи, – через кілька секунд кладе слухавку, зітхає полегшено. – Все пучком. Мужики, с каждого по 50 рублей. Я вам диван разложу.

Чоловіки запрошують пообідати з ними й випити по 50 г за знайомство. У гастрономі купую палку ковбаси, батон і півлітра горілки.

– Мужик, ты за эти деньги мог взять полторы литры водки вон в том киоске. Еще литр вина тебе налили бы в нагрузку, – поплескує мене по плечі Віталій Павлович. Дістає з кишені розкладний ніж. ­Ковбасу нарізає на газеті. Хліб ламає на шматки. – Моя жена вон в том ресторане посуду моет. Но это работа на сезон – с мая по ноябрь. Иногда на Новый год или на свадьбу вызывают. Дочь туда к вам, в Киев, уехала, – показує рукою за море. – Трудно ей там. Квартиры дороже, чем в Ялте в горячий сезон. ­Переводчиком работает. ­После Евро в Египет хочет рвануть. Она английский и русский знает идеально. ­Будет там туристов развлекать.

За 1,5 год години нічого не клює.

– Это у нас для развлечения, – пояснює Петро Данилович, просить цигарку. ­Показую порожні кишені. – Дома все равно нечем заняться. Когда летом жена наберет полный двор отдыхающих, я в пять утра на пляж убегаю. Но ее не ругаю. Она за лето зарабатывает больше, чем я за три года на пенсии. Тысяч 30 в прошлом году отложили.

×