"Не думаю, що Віктор Федорович хоче, щоб його родина була жебраками"

Опозиція не має плану дій, вважає народний депутат Сергій Міщенко

Німеччина, США, Канада та чимало інших країн живуть зараз у 2013 році. А в якому Україна?

– Відстає як мінімум на 10 років. І скочуємося все нижче. Після помаранчевої революції був певний прорив, але його втратили. За радянських часів люди все, що їм не подобається, обговорювали на кухні. ­Зараз ситуація краща, бо є інтернет, соціальні мережі. Це – "єдина кухня". Але якщо поїхати у села, містечка, там люди похилого й навіть середнього віку не знають, що таке Facebook чи Twitter. Їх зомбують через телебачення й радіо. Однак незадоволених із кожним роком стає все більше. А політика є однією з тем, яка обговорюється на свята за столом. Тому городяни можуть налаштувати по­іншому своїх рідних, аніж радіо чи телебачення.

Що зараз відбувається у владі?

– Перевага Партії регіонів полягає в тому, що публічно вони не виказують свого невдоволення. Але один на один це роблять. Раніше вважали, що візьмуть владу – і прийде рай. Але так не відбулося. Виявилося, що, крім них самих, є країна та її населення. На всіх не вистачає. Тому з'являються невдоволені. Чому з першого разу не проголосували за відставку Арбузова з посади голови Нацбанку та позбавлення депутатських повноважень міністра Прасолова? Бо формування уряду було відправною точкою для зростання невдоволення всередині Партії регіонів. "Нагорі" кажуть: ви своє відпрацювали, дякуємо, тепер нехай інші попрацюють. В уряді на більш грошовиті міністерства призначили менеджерів – тих, хто не мають свого бізнесу. Якщо вони щось украдуть, то їм голови відірвуть. Раніше на цих місцях були представники олігархічних угруповань. Яким було їхнє головне завдання? Набрати собі якомога більше коштів, "відбити" витрачене на вибори, за призначення на посади.

Януковича не влаштовують бізнесмени в політиці?

– Думаю, ні. Сподіваюся, він зрозумів: бюджет – не гумовий. Якщо він хоче обратися 2015 року, потрібно виконувати соціальні зобов'язання. Люди чекають на підвищення пенсій, зарплат та стипендій. Вони не хочуть слухати про покращення. У нас країна зубожіла. У Європі більшість населення становить середній клас. А в Україні переважають бідні люди, які виживають.

Раніше олігархічні міністри забирали кошти з бюджету. Краще поставити на ці місця менеджерів, а над ними – СБУ та прокуратуру. "Сім'я" робитиме все можливе, щоб не залежати від олігархів. Навіщо брати гроші в Ахметова, якщо самому ним можна стати за бюджетний кошт?

Таке враження, що наша влада застряла у 1990­х. Чому так?

– Це – звичка, яка залишилася з тих ­часів. У 1990­х нарощувався стартовий капітал – процвітали рекет, убивства, відбирання власності. З рекетирів ставали політиками та бізнесменами. Вони вважають, що грошей багато не буває, тому зараз хочуть тягнути їх із бюджету.

При Міністерстві податків та зборів створили якийсь моніторинг. Тепер у кожному касовому апараті стоятиме модуль, за допомогою якого он­лайн відправлятимуться розрахунки, аби не було "чорної" каси. Вони кажуть, що хочуть прибрати "відкати". От і побачимо, як наповнюється бюджет. Адже кожне міністерство щокварталу здає звіт. Наприклад, за минулий рік митниця Калетніка давала близько 2 мільярдів гривень. Якщо за цей же час Міністерство зборів отримає 10 мільярдів, виникнуть питання. Так само з Міністерством інфраструктури, вугільною галуззю, іншими. Якщо цифри серйозно не відрізнятимуться – значить, краде хтось інший.

Які процеси переважають в опозиції?

– Іде "бродіння". Рано чи пізно цей "чиряк" прорве. У нас дуже примітивне розуміння поняття "опозиція". Я розумію це, як єдиний кулак. А у нас кожен палець окремо. Голосування за введення військ до Кот­д'Івуару: "за" – "регіонали", комуністи й "Свобода". "Батьківщина" була проти, а УДАР – утримався. Це опозиція? Це – лебідь, рак і щука, що є вигідним владі. Вона робитиме все можливе, аби єдиної опозиції не було. Краще мати п'ять, 10, 25.

На думку більшості українців, опозиція відрізняється від влади лише тим, що сьогодні вона не при владі. Як тільки туди потрапить, буде те саме, що й зараз. У чому тут головна проблема?

– За Тимошенко було б інакше, однак вона у в'язниці. Є інші вожді, але вони думають про президентство. Хто піде? Тягнибок заявляє, що збирається, і той, хто набере найбільше у першому турі, у другому буде єдиним кандидатом. А де гарантія, що це не буде Симоненко чи якась "темна конячка"? Це – амбіції й технології, аби в першому турі не було єдиного кандидата від опозиції. А свого часу вся опозиція працювала на Ющенка. Він завдяки цьому й переміг.

Якщо така проблема, треба частіше проводити вибори – парламенту, президента?

– Це нічого не дасть. Люди чекають реальних речей. На останніх виборах було дуже багато розчарованих. Їм набридли й опозиція, і влада. 40 відсотків не пішли на вибори. Чому? Бо не було графи "проти всіх", і разом із тим не було за кого голосувати. Мені один чоловік у Переяславі­­Хмельницькому сказав: "Я нікому не вірю, але прийду, візь­му бюлетень і напишу там слово з трьох літер – "мир". У нього свідомість є – зіпсувати бюлетень, але щоб бодай владі не дістався. У селах завжди моніторять – хто не ходить на вибори. Алкоголіки, зневірені тощо. І потім їхні бюлетені вкидають. Вони ж не тягатимуться по судах. Отак влада й набирає більше, ніж їй прогнозують перед виборами. За рахунок 40 відсотків зневірених і байдужих.

Чого українці хочуть зараз?

– Багато хто не бачить виходу. Стомилися. Я їм кажу: "Тоді вже одразу лягати в труну й умирати". Люди, що хочуть змін, стукатимуть. Як стукати? Може, нас і мало, але я знаю поіменно опозиціонерів у Раді, які реально хочуть змінити владу. Готові відмовитися від усіх преференцій – бо ненормально, коли людина в Нацбанку отримує зарплату 150 тисяч гривень на місяць. Я сказав одному великому чиновникові з влади: "Ви весь час боїтеся, маєте купу ­охоронців, водіїв, кортежів. То почніть з елементарного: сядьте на Skod'у, візьміть одного чи двох охоронців і проїдьтеся, як звичайні люди, через затори на роботу. Або спустіться у метро. До Європейського парламенту їздять на велосипедах.

У нас такі можуть з'явитися?

– Так. Із молоді. Вони їздять у Європу, бачать, як воно повинно бути, спілкуються з місцевими жителями, політиками й хочуть так само робити.

Відчуваєте ідеологічну кризу в опозиції?

– Так, бо кожен там вважає себе монополістом на опозиційну діяльність. Яценюк хоче монополізувати боротьбу за Юлю. Це найбільша помилка Арсенія Петровича – він уже вважає себе єдиним кандидатом від опозиції на виборах президента. Як він поводиться в Раді? Інших просто не помічає, очі відводить. Минулого скликання навіть руки майже нікому не подавав. Так і зараз. Паразитує на Юлі та "Батьківщині". Але з його рейтингом це смішно. Йому дають 16 відсотків – це неправда, він їх не має. Максимум – 6 відсотків. Відтоді як він здав п'ять проблемних округів після виборів, підтримка одразу ж зменшилася. Подумали: якщо своїх здав, то як ставитиметься до простих, пересічних людей?

Опозиція не має плану дій. Не знають, за що хапатися. У Яценюка є проблеми всередині "Батьківщини", бо її бійці не сприймають його за лідера.

Його можуть відсторонити від керівництва фракцією?

– Якщо відсторонити Яценюка – капут теперішній "Батьківщині".

Тоді, можливо, варто згуртуватися навколо Кличка?

– Нехай Кличко з масштабу київського лідера виросте до масштабу національного. Якщо таке станеться, можна буде про щось подібне думати.

Які перспективи має теперішня влада?

– За такої опозиції – дуже хороші. Янукович цілком може виграти вибори 2015­го.

Що тоді буде з країною?

– Повна диктатура. Зараз – половинчаста.

Наша влада поводиться так, як у Білорусі чи в Росії?

– Не зовсім, бо в Білорусі – диктатура. ­Навіть Росія не підходить. Хто з тамтешніх олігархів присутній на нашому ринку? Дуже мало. Не пускають. Так само й американських. Це називається "своя гра". Якщо сюди заходить російський олігарх, то разом із ним – і російська влада. А білоруси продали росіянам газотранспортну систему. Наші не продадуть. Бо це – гаплик Україні та українській владі. Зараз вона тримається на своїх і їм дає заробляти. Щойно сюди піде іноземний капітал, у них виникнуть проблеми. Лукашенко теж це розумів і воював із Москвою. Але врешті­решт пустив росіян. А ми – десь на рівні Казахстану. Він потихеньку мігрує в бік Китаю і теж не пускає росіян. Росіяни мають дуже багато грошей. Вони можуть купити не лише Україну, а й цілу ­Євразію – зі всіма, з ким завгодно. Янукович не хоче продавати Україну Росії – бо хто він тоді буде? Зараз президент, а буде – губернатором Малоросійського краю.

До Митного союзу не йтиме?

– Скоріше за все – ні. Нам треба 10 мільярдів доларів, щоб вийти з кризи. Їх може дати Росія, можуть дати Сполучені Штати, Китай. Питання в тому, що вимагатимуть натомість. Можна взяти ці кошти і щось здати. Або поміняти міністрів і за рахунок нового підходу добрати гроші у бюджет за рік­два. Я б обрав саме цей варіант. Якщо вони так зараз діють – значить, не все так погано. Проте я зробив би це так, щоб у пресі не йшлося весь час про уряд "сім'ї Міщенка". Не було б такого, щоб мої діти зай­малися бізнесом. Це насторожує.

Яка роль олігархів у теперішній Україні?

– Вони неймовірно сильні. Бо мають багато грошей. А з грошима не можна не бути сильним. Якщо об'єднати всіх олігархів та їхні кошти, то це кілька бюджетів України. Мені здається, зараз готується міні­революція олігархії. Віталій Портников (журналіст. – "Країна") якось написав, що наша країна вагітна олігархічною революцією. Це дуже правильно. І до президентських виборів вона розродиться. Бо після виборів уже не буде що народжувати. Проте питання, як президент учинить з олігархією. Він може зачистити її. Не вбивати, але дати кожному те, що потрібно. Адже спецслужби відпрацьовують їх. Янукович здатен викликати їх і сказати: "Хлопці, у кожного з вас є свої напрямки, займайтеся бізнесом, піднімайте економіку країни. Не хочу у вас усе забирати, але таких прибутків більше не матимете. Твоя – ось ця галузь". Щоб вони не перетиналися й не було бійні. Це як у Києві були авторитети: за один район відповідав Фашист, за інший Череп, за третій – Кисіль тощо. Якщо хтось переходив свій кордон, починалися розборки і відривалися голови.

Те саме з олігархами. Президент мав би сказати: "Не лізь туди, а он там – усе твоє. Якщо посягнеш на чужу територію – позбудешся всього. Усе заберуть. У своїй сфері – заробляй удвічі менше, ніж тепер, і будуй, створюй робочі місця. Бо в регіонах, а надто в сільській місцевості, молоді нема де працювати. Янукович мав би про це знати.

Олігархи на це погодяться?

– Це вже їхні проблеми. Якби я був на місці Януковича, погодилися б. Гадаю, він теж знає, як їх скрутити у баранячий ріг.

Чи можуть олігархи підтримати якогось іншого кандидата 2015-­го?

– Уже немає часу. Вони не встигнуть домовитися між собою і розкласти яйця по різних кошиках. Доки добіжать, спецслужби вже повідомлять президентові. Мовляв, за вашою спиною домовляються олігархи і вкладають гроші в когось іншого.

Тобто, Янукович – це надовго?

– Вічних президентів не буває. І він повинен це розуміти. Йому потрібна нормальна, демократична передача влади. Якщо не 2015­го, то 2020­го. Бо тоді однаково доведеться передавати. Ми ж не Казахстан, не Узбекистан і не Саудівська Аравія. Якщо це добровільно, то й наслідки інші, гарантії дають. А якщо у боротьбі, у конфліктах із застосуванням зброї, у жертвах – то буде Мубарак, Каддафі або Чаушеску. Гадаю, і сам Янукович про це думає. Навіть якщо він сам досидить до кінця, є "сім'я". Що, залишати їх на розтерзання? Їх розірвуть на шматки. І тоді вже ніхто не розбиратиметься, що має Саша, а що – Вітя. Все позабирають, залишать голими й босими. Не думаю, що Віктор Федорович хоче, щоб його родина була жебраками.

×