На Україну добре дивитися згори, панорамно вбираючи в погляд. Скажімо, десь із мосту, "там, де землю Дніпром розколото", як писав Плужник. Над нею тремтять передосінні марива, а за ними – світ, теж хисткий, мов міраж. Ну, справді ж: екологічна загроженість, перенаселення, нечувані хворощі. Мертвіють ідеї, агонізують ідеології, зникає особистісна самість, розриваються часові сув'язі. Вирва віртуального світу готова вже невдовзі повністю заковтнути реальність – клац, і по всьому. Танцюють комети, свистять астероїди, хижо приміряючись до земного лоба. Тобто суцільні виклики. І це окрім персональних крахів, адже живим із капкану дійсності, як відомо, не вибратися нікому.
І посеред цих завихрень, видимих і не, мліє святкова земля, вгорнена в серпанки. Зі своїм одвічним, залізобетонним, як опори мосту, питанням: вона є чи її немає? Коли – хоча б наприкінці часів – здійсниться? Чи виживуть, збережуть ідентичність тутешні поселенці? Шляхові відбійники, пофарбовані у жовто-блакитне, і прапор, що крилить над автомийкою, як і над незримими парламентом та президентським палацом, відповіді не дають. Принаймні образ майбуття з-за обрію не витикається. Його як проекту, як притомного ідеологічного концепту в тутешніх верхів-провідників зроду не було й немає. Зате є тріада життєвих установок: украсти, легітимізувати вкрадене й передати в спадщину онукам. У низів проекту немає так само, та й якби був, хто йому дозволив би втілитися в життя? З орієнтирами в тутешньому просторі сутужно, тому замість конструктивних сенсів генеруються переважно хаос і абсурд. Та деструктивні настрої, котрі густішають, як галас у вечірній пивній.
Ні, це не зрадофільство і не однотонність палітри. Щось робиться і є здобутки, напевно ж. Просто не дуже переконує миготіння цифр і розумних слів, які похрустують на зубах владців, політологів, аналітиків, блогерів і купи інших концептуальних заробітчан. Про всі ці лоукости, паспортні сервіси, ID-картки, вітчизняне морозиво, яке прорвалося на європейські ринки, і що все вкупі невпинно покращує якість українського життя. Чомусь хочеться інших голосів, із інших пластів реальності – із черги в районній поліклініці, на базарі, при торговій ятці, в маршрутці, в потягу – із хаосу низового існування. Мовляв, у нас, у Камінь-Каширському, таки стало краще в останні часи. На крихту, але. І в Охтирці з Верхньодніпровськом – хай на мікрон, але додалося справедливості, факт. Можна усміхнутися, але саме справедливість є (чи могла би бути) головним запитом суспільства, метою всіх реформ і антикризових програм. Якщо вони справжні, звісно. Але кого цікавить той Камінь-Каширський з усіма Верхньодніпровськами разом?
До речі, вертання до українськості – це теж справедливість. Причому – головна. Й один з образів майбутнього. Мені, наприклад, іноді здається, що з чужою мовою, а відтак і з ментальністю, на цій землі будуть жити зовсім інші люди, в яких за вухами будуть ворушитися зябра, а єдине око буде, скажімо, в районі черева. Ну, десь так, як постають в уяві вже існуючі персонажі, олігархи, так-так, таємничі й понадхмарні, які чомусь раптом заволоділи всіма багатствами цього простору. Звивисті хвости, лусковаті тулуби, шерсть і перепончасті крила, тінь від яких зримо лягає і на Ріку, і на землі по обох берегах… Втім, не наполягаю на такому баченні, тьху-тьху. Все це може бути аберацією, наслідком спеки, від якої на мосту не сховатися. Я ж казав – серпень. Сієста. Різні марива в'ються над мерехкими кручами
Комментарии
Стаття метафора. Українці повертайтеся до себе - додому. Ви можете ще це зробити на відміну від Віті-чукчи, який дійсно втратив все. Мабуть його дочки вже ніколи не згадають про свою рідну землю і стануть прастимі русскімі дєвачкамі.
na territoriyu Rossii alkogol' zavezen nemcami (bavarcami, saksoncami, gollandcami, friziycami) za poslednie 300 let...im zhe navyazan...imi zhe kontrolirovalas' monopoliya na alkogol'...a mestnye lyudi prostye...im nevdomek, chto ikh prosto grobyat....
Thule. Тулій. Далека Північ. Ultima - а) поет. далекий рубіж; б) перен. важкодосяжна мета. Тулійська культура схожа із культурою чукчів, котрі русифікувалися в 1900. Що відомо про них тепер, крім анекдотів ... Чит. Гете в перекл. Б. Пастернака.
до нас в село приїхав теж разом із місцевою жінко звідкілясь старанний узбек, як тепло світилися в нього очі, коли розповідав про великі дині, гори сухофруктів на своїй батьківщині. У подружжя було багато дітей. Жінкам по селу, котрі приймали в прийми одного із його синів, притулювали до імені, напр., Оля-узбечка і т.д.
После того, как укр. Інтєліґєнція сдала укр. язык ВКП (б), идеологам старой закваски, буду ВОЗвращаться на Родіну. Ура! Токо! Через 2 года! SAMOGON є?
Яка жахлива ксенофобія!
Як чудово автор зрозумів почуття суму за Батьківщиною! Українці! Повертайтесь додому, бо з туги за рідною домівкою і померти можна, навіть не підозрюючи, що це ранить і ятрить навіть того, хто живе в заможних Європах і Америках!
Асимілюється, але чогось не вимирає наша східна й західна діяспора.
...ага повертайтесь,за традицією на возі заваленому всій родині подарунками...
в той час коли ви без нас навіть рідну мову вже прос...
Чи не занадто велика для вас там всіх наше повертання честь?
Що у вас там прос.... ваи краще знати! Ми свою мову любимо і ніхто у нас її не забрав, але й чужого будемо научатись (навчав Т.Шевченко)! Та й не про вашу "честь" ідеться, коли закликаємо повертатись додому своїх "заробітчан", яким нелегко там живеться! А для вас Україна вже давно давно закінчилась, яку ви продали за "кусок кишки - сім верстов пішки"!
Наталю,і скільки ще століть такі як ти будуть повчатись у чужих ?
У таких як я,українських еміґрантів,вже давно повчаються чужі.
А тепер вітя-чукча - президент україни..........і скоро зробить з неї чукотку
Ти чукчів не чіпай бо вони ніколи не крадуть шапок. Це швидше маскалі вкрадуть аніж чукчі


Дуже гарно
а могло быть по иному читайте повесть на краю чукотки или московский автономный округ
там по сю жету агенты чукотской службы безопасности ловят столичную из анадыра журналистку писавшую статьи о геноциде московитов а чукча шовинист из лицом татарина или мордвина рассказывает ей чистокровной чукчанке анекдоты о глупом московите бегающем в анадырской гостиннице возле телефона и кричащем телефона телефона московита кушать хочет