У бізнесі в мене чуйка працює, можу відрізнити пройдисвіта від порядної людини. А в особистих стосунках – усе навпаки.
Коли відносини себе вичерпують, вони заганяють в якісь рамки, і це – нестерпно. Кілька разів змінювала справу, якою заробляла на життя, все перекреслювала і обирала свободу. Коли йшла з університету, більше половини дисертації викинула в грубку. Бо мала виконувати розпорядження завкафедри, а для мене він не був авторитетом.
Стою за прилавком, приймаю замовлення, спілкуюся по телефону – завжди з клієнтами утворюю клуб. Важливо підтримувати не тільки комерційні, а й людські стосунки, інтелектуальні, сімейні. Міняю товар – і частина людей теж змінюють спеціалізацію. Є покупці, які зі мною вже 15 років.
Я не ревнива. Можу з коханим обговорювати переваги інших жінок.
Сама допомагаю постійно, але просити про допомогу не вмію. Доходжу до краю, доки мені не запропонують поміч. Дуже боюся стати тягарем.
На випадок, коли треба оновити гардероб, у мене є подруга. Вона говорить: "Це все треба викинути в утиль". Я їй довіряю.
Позич людині гривню і чітко скажи час, коли вона повинна повернути, – радив один знайомий. Якщо віддасть вчасно – можеш мати з нею грошові справи. Якщо – ні, краще не зв'язуватись. Коли сумніваюся в комусь, то так і роблю.
Кілька людей захворіли або померли – після того, як я на них образилась. Моя мама злякалася. Виявилося, в нашому роду були подібні випадки. Якщо мені роблять зле, намагаюся образу локалізувати в собі. Думаю, аналізую, дивлюся на ситуацію збоку. Що завгодно, але не випускаю негатив назовні.
Жінка-екстрасенс допомогла поглянути на мої здібності по-новому, запевнила, що можу лікувати. Першим пацієнтом став мій чоловік, який мав проблеми зі спиною. Мені було трохи за 20. Другим пацієнтом – чоловік зі страшними опіками. А потім почали приходити люди з різними діагнозами.
Коли не знаю, як лікувати, у мене починає боліти той же орган. Наче перехоплюю чужу хворобу.
Мити підлогу, вікна, витирати пил – це не моє. Я з жінок, які не люблять займатися хатньою роботою.
Люблю зміни й хочу працювати з людьми, які сприймають нове.
Найкращий спосіб зняти стрес – щось приготувати. Регулярно згадую страви з казахської кухні. При цьому співаю.
Завжди оплачую проїзд, навіть якщо це одна зупинка. Не переходжу вулицю на червоне світло. Мені заборонено хитрувати навіть у дрібницях – починаю хворіти. Приблизно те саме в бізнесі – не йду ні на які фокуси. Не беруся за сумнівні проекти, хоч би яку вигоду вони обіцяли.
Коли хворію, причини шукаю в собі, аналізую – де, що, коли зробила неправильно. Така робота над помилками набагато ефективніша за ліки.
Мама 42-річною вступила до медінституту. Вона зрозуміла, що самого досвіду замало. Я замість інституту поїхала б на семінари до Японії. Те, що роблю, подібне до шиацу – зчитую інформацію через великі пальці рук.
Шкодую, що пішла заміж без почуттів. Зіпсувала життя і собі, і чоловікові. І з сином було б легше, якби він народився в любові. Але шлюб за розрахунком був єдиною можливістю виїхати з Казахстану. Потім я в чоловіка закохалася, але він не сприйняв нових стосунків.
Мене виховував дід – людина інтелігентна й порядна, для якої принципи були на першому місці. Мріяв стати біологом, а став господарником. Я спробувала реалізувати його мрію, але час виявився непідходящий. У середині 1990-х займатися наукою було неможливо.
Тільки в 14 років дізналася скільки коштує літр молока. Завдяки діду ми харчувалися зі спецрозподільника. Як тільки він пішов на пенсію, казка скінчилася.
За короткий проміжок часу втратила маму, близького друга і діда. Щоб заповнити порожнечу, попросила в Бога другу дитину. Чекала три роки.
Друга вагітність – це була моральна мука. Моє становище дратувало всіх – і старшого сина, і дівчат із ринку. Мені влаштовували щось типу відкритих зібрань з обговоренням мого вчинку. Як це так – народжувати без чоловіка? Як я смію розбивати чужу сім'ю? Хоча нічия родина не постраждала. Я вирішила виховувати дитину сама.
У моєму житті кілька разів траплялися дива. Дзвонить якийсь чоловік – мій номер нібито був написаний великими цифрами в його календарі. Ми спілкувалися телефоном кілька місяців. Було відчуття, що виросли в одній сім'ї, довго не бачилися й нарешті разом. Побачилися випадково – посеред дороги. П'яна пані імітувала ДТП – впала на проїжджій частині, ніби від удару машини. Класичний варіант, щоб видурити гроші. Я захистила водія, а ним виявився той самий незнайомець. Після того як він загинув у аварії, втратила інтерес до чоловіків.
Я не з тих людей, які все тримають у своїх руках.
Дружба між чоловіком і жінкою – це реальність, це не фаза відносин до чи після сексу. З чоловіками простіше мати справу, чоловіки-друзі – це мій золотий запас. А з жінками не можу бути об'єктивною, я їм більше прощаю. Ну, і отримую від них по повній.
Більшість за правду тільки на словах. Кажеш, що думаєш, а тебе звинувачують у нав'язливості.
Досі не сприймаю Харків рідним містом. Тут правила важливіші за людину. Щось зробиш не так – і ти вже за бортом, тебе викреслили зі списку, оголосили бойкот. Для харків'ян форма стоїть на першому місці.
Подобається девіз Софії Ковалевської: говори, що знаєш, роби, що зобов'язаний, і будь що буде.
4 
1
Комментарии