Леді Діана Спенсер народилася в родині віконта Елторпського. Мала трьох сестер і брата. Батьки розлучилися, коли Діані було 7 років. Залишилася з батьком. Навчалася в англійських школах. Старші класи закінчувала у Швейцарії в закладі для дівчат. Захоплювалася плаванням, балетом, добре грала на піаніно.
16-річною познайомилася з майбутнім чоловіком принцом Вельським Чарлзом. Він зустрічався із Сарою, старшою сестрою Діани. На 18-річчя отримала від батьків у подарунок квартиру в Лондоні. Переїхала туди жити. Працювала вихователькою в дитсадку, викладала танці. 1981-го вийшла заміж за принца Чарлза, старшого від неї майже на 13 років.
За рік у подружжя народився син Вільям, 1984-го - Гаррі. Через зв'язок принца з Каміллою Паркер-Боулз стосунки в шлюбі дедалі погіршувалися. Пара також важко переживала постійну увагу з боку преси. 1992-го Чарлз і Діана оголосили, що розходяться.
Упродовж наступних років у пресі з'являються чутки про стосунки Діани з інструктором верхової їзди Джеймсом Г'юітом. Газети публікують її телефонні розмови з іншими чоловіками. Тоді ж у медіа потрапляють плівки з телефонними розмовами Чарлза й Камілли. 1996-го з ініціативи королеви Єлизавети подружжя офіційно розлучається. У липні 1997-го розпочалися стосунки Діани з Доді, сином єгипетського мільярдера Мухамеда аль-Фаєда. 31 серпня того ж року вони загинули в автокатастрофі в Парижі. 2005-го принц Чарлз одружився з Каміллою Паркер-Боулз.
29 квітня 2011 року старший син Діани й Чарлза принц Вільям одружується з Кетрін Міддлтон.
Щоденник Діани зібрано на основі книжки Ендрю Мортона "Діана. Її справжня історія" 1997 року та інтерв'ю принцеси британській телепередачі "Панорама" 1995-го.
Я народилася вдома, а не в лікарні. Мій перший спогад - запах візочка, в якому я лежала, пластику й конверта для немовлят.
Якщо нам із братом не подобалася няня, ми підкладали їй на стілець кнопки або викидали її одяг у вікно. Нянь у нас було багато. Ми вважали їх загрозою, бо вони намагалися зайняти місце матері.
Завжди почувалася інакшою від усіх. Знала, що на мене чекає виняткова доля, але не здогадувалася - яка. Років у 13 сказала батькові: "Я знаю, що вийду заміж за публічну особу", - маючи на увазі скоріш посла, але не дуже високого рангу.
У мене було дуже нещасливе дитинство. Батьки з'ясовували стосунки. Мама постійно плакала. Батько ніколи з нами про це не говорив. А ми ніколи не питали.
У 14 років вважала себе безнадійною - у мене нічого не виходило. Брат складав іспити, я їх провалювала. Ніяк не могла зрозуміти, чому почуваюся родинною прикрістю. Із роками усвідомила, що це якось пов'язано з братом, який помер перед моїм народженням. Батьки дуже хотіли сина, спадкоємця - а тут народжується третя донька: "От нудьга, доведеться робити ще одну спробу".
Якщо не встигаю комусь письмово подякувати, в мене починається паніка. Навіть коли повертаюся з прийому опівночі - сяду і напишу
Батько завжди садив нас на Різдво або Дні народження за стіл - ми повинні були писати листи з подякою за привітання. Це забирало мало не 24 години. І тепер, якщо не встигаю комусь письмово подякувати, в мене починається паніка. Навіть коли повертаюся з прийому опівночі - сяду і напишу, інакше совість замучить. Мій син Вільям теж так робить.
У школі мені завжди хотілося сміятися й пустувати. Але поводилася тихо. Якщо мене просили грати у виставі, погоджувалася лише за умови, що не треба буде нічого говорити.
Я перемагала в усіх змаганнях із плавання й пірнання.
У школі нам дозволяли тримати лише одну іграшку в ліжку. У мене був зелений бегемот. Я зафарбувала його очі люмінесцентною фарбою, щоб уночі - я ненавиділа темряву - здавалося, ніби він дивиться на мене.
Я їла, їла та їла. Навіть жарт такий був: а давайте дамо Діані на сніданок три копчені рибини і шість шматків хліба - і я з усім цим справлялася.
У старших класах майже всі зустрічалися з хлопцями, я - ні. Ніби знала, що маю залишатися чистою для чогось, що чекає попереду.
Пам'ятаю, як уперше побачила Чарлза. Він приїхав до нас на полювання і моє перше враження було: "Боже, яка сумна людина". Моя сестра крутилася навколо нього, і я подумала, що, мабуть, його це страшенно дратує. Але не втручалася. Я тоді була товстою, приземкуватою леді без макіяжу, ще й не дуже дотепною. Але від мене було багато галасу і йому це сподобалося. Він підійшов після вечері й запросив на танець. А тоді попрохав показати йому галерею. Але тут підійшла сестра Сара і сказала, щоб я забиралася. Пам'ятаю, як наступного дня я, 16-річна, стояла біля нього і думала: "І що такий, як він, міг знайти в такій, як я?"
Чарлз приїхав до нас на полювання і моє перше враження було: "Боже, яка сумна людина"
"Ти вийдеш за мене заміж?" - я засміялася. Подумала, що це жарт. "Так, о'кей", - і знову засміялася. Але він говорив абсолютно серйозно: "Ти ж усвідомлюєш, що одного дня станеш королевою?" Внутрішній голос казав: "Не будеш ти королевою. Але роль буде не з легких". Я сказала "Так", - а тоді: "Я так тебе люблю, так тебе люблю". І він побіг телефонувати матері.
Коли заручилися, я мала лише одну довгу сукню, шовкову сорочку, пару вечірніх туфель - і все. Нам із мамою довелося купувати все, та ще й у шести екземплярах. Але й цього виявилося замало - я мусила перевдягатися по чотири рази на добу.
Бабуся завжди казала мені: "Люба моя, ти маєш розуміти, що їхнє почуття гумору і стиль життя - інакші, не думаю, що вони тобі підійдуть".
Одразу після заручин життя закрутилося. Приймаєш, наприклад, короля й королеву Швеції, вони дарують мідні свічники. А за мить заходить вже президент чогось-там. Вразила зустріч із принцесою Грейс (Грейс Келлі, дружина принца Монако Реньє ІІІ. - "Країна") - якою чудесною і безтурботною вона здавалася. Але я бачила - всередині там була неспокійна вода.
Уявити собі не могла, які всі холодні в Букінгемському палаці. Мені казали одне, насправді відбувалося інше. Наприклад, мій чоловік висилав Каміллі Паркер-Боулз букет із квітами: "Гледіс від Фреда".
Ми мали одружитися у середу, а в понеділок Чарлз подарував Каміллі золотий браслет - я дізналася про це від людей із його служби. Зі мною тоді були сестри, я казала їм: "Не можу вийти за нього заміж!" А вони: "Пізно, люба, твоє обличчя вже навіть на кухонних рушниках".
Пам'ятаю, як не могла відвести погляд від чоловіка в день весілля - настільки була закохана. Була абсолютно переконана, що я - найщасливіша дівчина в світі.
У весільну подорож чоловік узяв сім романів Лоренса ван дер Поста (південноафриканський письменник, філософ, товариш принца Чарлза. - "Країна"). Він читав їх, щодня за ланчем ми мали це обговорювати.
Подарунки на весілля були просто феноменальні - від басейну до набору письмових приборів, від рамки для фотографій до шести стільців у їдальню.
Під час першого спільного закордонного візиту до Австралії почула, як люди кажуть: "Ми стали не з того боку - не хочемо дивитися на нього, хочемо дивитися на неї!" І так кілька тижнів поспіль. Якщо ти чоловік із почуттям власної гідності - тобі зрештою стане неприємно.
Із захватом чекала на зустріч із Папою Іваном Павлом ІІ. Ми сіли поруч, я набралася мужності й спитала в нього: "Як ваші рани?" - у нього недавно стріляли. А йому здалося, що я сказала щось про свою матку (wound - "рани" та womb - "матка" англійською звучить подібно. - "Країна"). Він подумав, що я вагітна. Далі я вже вирішила сидіти тихо.
Мене завжди приголомшувала звичка Чарлза возити з собою 22 валізи. В мене їх було чотири-п'ять.
Коли дізналася, що вагітна хлопчиком, відчула неймовірне полегшення. Здавалося, що зі мною народжувала вся країна.
Перша вагітність була важкою. Постійно погано почувалася, і коли Вільям народився, вся родина зітхнула полегшено. Потім у мене почалася післяпологова депресія. Прокидаєшся вранці - і не хочеш вставати, тебе ніхто не розуміє. Мені таке було не властиве - у мене ніколи в житті не було депресій. Згодом усвідомила: за той рік в моєму житті стільки всього змінилося, що моє тіло так немов просило відпочинку.
Можливо, я була першою в королівській родині, хто мав післяпологову депресію. А якщо люди ніколи такого не переживали, то як вони можуть підтримати іншого? Так на мене повісили ярлик: "Діана психічно неврівноважена". Він пристав на роки.
Нам із чоловіком казали, що медіа вгамуються після того, як ми заручимося. Потім - коли одружимося, тоді - коли народиться перша дитина. Але цього не сталося досі.
Я дуже довго не могла зрозуміти, чому люди так цікавляться мною.
Найтяжча хвороба, від якої страждають люди - відчуття, що їх не люблять
Коли народився Гаррі, перший коментар Чарлза був такий: "О Господи, це хлопчик". Другий: "Та ще й рудий". Він хотів дівчинку. Але Гаррі став для нього справжньою радістю. У певний період вони з ним були ближчі, ніж із Вільямом.
На концерт Девіда Боуі 1987-го я пішла у шкіряних штанях. Абсолютно випустила з голови, що майбутні королеви не вбираються так на публіку. Але мені страшенно сподобалося поводитися відповідно до свого віку.
Я з першого дня знала, що не стану королевою. Ніхто мені цього не говорив - просто знала. 1984-го спілкувалася з астрологом. Казала їй: "Я більше так не можу, хочу втекти звідси". Вона відповіла: "Одного дня тобі дозволять піти - але йтимеш як супротивник, через розлучення чи щось таке". Я постійно пам'ятала про це.
Мені завжди подобалося обіймати людей у лікарні. У липні 1991-го я була в хоспісі для хворих на СНІД. Чоловік, до якого присіла на ліжко - дуже хворий - почав плакати. Він узяв мене за руку і я подумала: "Діано, давай, просто зроби це" - і міцно обійняла його. Це було дуже зворушливо, він пригорнувся до мене, сльози текли з його очей. А потім він засміявся.
Назвіть будь-яку мильну оперу - я передивилася всі. Куди не поїдеш - Бірмінгем, Ліверпуль чи Дорсет - всі їх дивляться. Зустрічаєшся з людьми, кажеш: "А ви бачили серію, де сталося те-то?" - і ви одразу на одному рівні. І ти вже не принцеса, і вони - не публіка.
Влаштовувала пікніки для інвалідів, які ніколи в житті не бачили Букінгемського палацу. Але багато людей у візках запрошувати не дозволяли, бо це псувало траву в саду.
Роками хворіла на булімію. Забиваєш шлунок чотири-п'ять разів на день - і це дає відчуття тимчасового спокою, наче хтось обіймає. Потім нудить. А тоді ти знову наїдаєшся. Таке страшенно соромно з кимсь обговорювати.
Найкращий спосіб позбутися людини - ізолювати її.
Звідки я знала, що мій чоловік зустрічався з іншою жінкою? Жінки таке відчувають. Це інстинкт - просто знаєш, і все.
Нас було троє в цьому шлюбі. Трохи тіснувато.
Після того, як ми з чоловіком розлучилися, я стала проблемою для королівської родини. Вони не знали, що зі мною робити - такого ніколи раніше не траплялося. Мені перешкоджали здійснювати закордонні візити, губилися мої листи.
Коли Чарлз зізнався в інтерв'ю у позашлюбному зв'язку, я поїхала до дітей у школу. Поговорила з Вільямом. Він спитав, чи це була причина нашого розриву. Я відповіла, що додатковим фактором був тиск медіа. Іще сказала, що коли зустріне в житті кохану людину, має про неї дбати, захищати її.
У звичайний день за мною їздять чотири машини папараці. Коли йду до автівки, навколо мене стрибають шестеро фотографів. Дехто каже, що треба ходити з поліцейським, але це не допомагає. Навіть через 15 років після одруження мене вважають продуктом, який добре продається. І кажуть це просто в очі: "Ну давай, Ді, подивися сюди. Даси зробити кадр - і я зможу віддати своїх дітей у кращу школу".
Найтяжча хвороба, від якої страждають люди - відчуття, що їх не люблять.
Чула: "Діана хоче зруйнувати монархію". Як я можу хотіти зруйнувати те, що є майбутнім моїх дітей?
Прагнула, щоб мої діти розуміли почуття, тривоги, надії та мрії інших. Брала їх із собою в лікарні, до хворих на СНІД - туди, де діти королівської родини не бували. Тепер у них є певне знання. Вони можуть ним ніколи не скористатися, але правильне зерно посаджене.
2 
1
Комментарии