– Ти дурний? З наших тут ніхто не платить у автобусі. Німці просто не додумуються, що можна так робити. Я маю картку на кілька поїздок, але ніколи її не пробиваю. Якщо підходить контролер, говорю російською, показую картку, ніби не розумію, що її треба десь пробивати. А контролери тут надто ввічливі, щоб вимагати. Думають, шо я – турист, – пояснює мені земляк Ігор.
Він третій рік живе у Берліні. Зупинився у нього, коли приїхав на двотижневий семінар у Німеччину.
У автобусах скрізь висять таблички: "Квиток коштує 2 євро 40 центів. Штраф – 10 євро. Чи не краще заплатити 2, а на заощаджені гроші щось собі купити?"
– Навіть якщо заплачу 10 євро, а на деяких автобусах і 20 євро штрафу, все одно я вже зекономив значно більше.
Працюєш із ними, але випить не підеш
Ігор вирішив приєднатися до групи, коли організатори влаштували кілька екскурсій містом. За ці роки він так і не встиг відвідати головні музеї Берліна. Пояснює, що у вихідні любить відпочивати з пляшкою пива, а відпустки намагається проводити на морі. Ігор працює в бухгалтерії супермаркету. Платять добре, але й робити треба інколи по 10 годин шість днів на тиждень.
– Тяжко тут мені. Працюєш із ними, але випить не підеш, бо вони окремо держаться, – говорить земляк. – То відводжу душу з українцями й росіянами.
Повертаємося разом із парою літніх німців. У перший день семінару вони читали вступну лекцію про європейські цінності. Гер Міхаель купує чотири одноразові квитки й віддає два нам. Ігор свій машинально кладе до кишені.
Ми прощаємося, і Міхаель тихенько каже мені:
– Поясніть своєму другові, як правильно користуватися квитками. Він ніби непогано говорить німецькою, але, мабуть, соромиться запитати. Не хочу, щоб він потрапив у незручне становище, коли до транспорту зайде контролер.
2 
1
Комментарии
16