– Виставу обрали. Забронювали два перші ряди на "Чарівника Смарагдового міста".
У чаті запанувала тиша. До того весь день обговорювали, що непогано було б дітям піти кудись разом, бо в садочку добре дружать.
– Може, щось інше подивимося? Є ж кілька прем'єр і в ляльковому, і в ТЮГу… – несміливо пропонує одна з матерів.
– Слухайте, ну це якась шизофренія. Місяць тому збирали на ярмарку гроші на дрон для військових, а тепер поведемо на казку російського письменника. Ще й крадену. Сама собі не вірю, що пишу це 2024-го, – категоричніше вмикається інша.
– Та ні. Хто його зна, чи сподобається щось нове. Тепер такі дурниці можуть ставити. А це ще знайоме нам із дитинства. Хіба ви не хочете передати дітям щось хороше?
За 2 год. мати-ініціаторка пише, що в театрі нас дуже чекають.
– Передавати щось хороше зі свого дитинства – чудова ідея, – пише тато одного хлопчика. Лікується після контузії у Вінниці. – Але таке чудове дитинство приведе їх у менш чудове майбутнє. Одразу можна про Бучу розказати. А в театр ми підемо. Хай просто відмовиться від москальського.
2 
1
Комментарии