– Що зробити перед смертю? Казати донькам, що я їх люблю, зайнятися коханням з іншим чоловіком, бо не знаю, що це, зробити накладні нігті, провідати тата у в'язниці, говорити правду…
Цей список складає 23-річна героїня фільму "Моє життя без мене", у якої виявили пухлину. Жити їй – місяць чи два, не більше. І вона тихо, спокійно, ніби нічого й не сталося, втілює свої плани: знайшла дружину своєму чоловікові, записала привітання донькам на кожен рік до їхнього 18-річчя. Про свою хворобу мовчить. Не хоче, щоб рідні возилися з нею по лікарнях і отруювали час, що лишився, відчаєм та муками. Переймається, чи достатньо робить для сім'ї.
– Може, хтось зможе те, чого не зможу я? Проживе моє життя без мене, – сповідується глядачеві.
Я просила, щоб лікар брехав
Мужність героїні неймовірна, але їй віриш, бо так буває в житті.
– Коли лікар мав казати результати аналізів моїй доньці, я падала перед ним на коліна і просила, щоб брехав. Вона мала надіятися, ми обидві цим жили, – розповідає моя героїня. Вона 24 роки не відходила від своєї дитини, хворої на цукровий діабет. Її покинув чоловік, відвернулася рідня, вона взяла вісім кредитів, щоб, перекриваючи один одним, купувати ліки. Сльози без упину течуть по щоках жінки. Усі ці роки вона мовчала, а тут прорвало:
– Я заходила в кімнату до Оксаночки, усміхалася й казала: "От бачиш, тобі вже краще". Вона так вірила, що одужає, що одного разу запитала: "Мамо, що буде зі мною, коли ти помреш?" Я відповіла: "Такого не буде, бо ми безсмертні".
Оксани не стало півроку тому. А в її 60-річної матері діагностували пухлину в грудях.
– Готуватимуся до смерті. Мене можна врятувати, – каже вона спокійно, – але грошей нема зовсім. Себе віддала дитині, а сама наче й не жила. А так хочеться…
2 
1
Комментарии
37Авторці треба краще іти на базар або ще кудись чимось торгувати а не писати. Навіщо вас тримают в цій газеті щоб ви плагіатом займались? Ганьба!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! !!!!!!!!
Бездарно!
Очередная статья из серии "О чем бы написать, если нет никаких идей". Смысла - ноль!
Бездарно та штучно написано, пишіть краще анекдоти
История интересная и печальная, но НИКАК не связанная с заболеванием: сахарный диабет. У сахарного диабета ИНОЕ течение заболевания , чем описано в статье или показано в фильме. Возможно, как сопутствующее заболевание.Трагического исхода это не меняет, но не от диабета.
В кіно дійсно все красиво, в житті не так.
В знайомої діагностували пухлину в голові.
При "бесплатній медицині" обіцяли за $20 000 зробити операцію, але гарантій не давала.
Потьрібно було продати квартиру. Але вона не схотіла залишати дітей без квартири.
Ще цілий рік працювала, потім впала прямо на робочому місці, через тиждень її не стало.
Жінок чоловікові не шукала, листів не писала.
:-(
Спасибо автору. Трогает.
Н.П, 24.07.2013 13:18
пишіть ще)) С вашего согласия , наташа.
Жизни лед!
Тамбур прокуренной электрички,
Холод, словно колючая проволока,
Кто-то просит, дайте мне спички,
Сквозь папиросного дыма облако.
Сигаретка есть? Да что вам жалко?
Женщина жмется. Да что ей надо.
Открываю глаза: Тамарка
На меня смотрит пьяным взглядом.
В шарф замотаны грязные волосы,
Белый локон плетью висит
И прокуренным хриплым голосом,
"Будь со мной", - мне Тамарка кричит.
Остановка, стоянки минутка,
Судьба с нею сойти зовет
И я в ночь шагнул с проституткой,
Прямо в снег, встав на жизни лед.
Домик старенький на окраине,
Палисадник, вокруг все рушится,
Лишь окошечко светится маленькое
И Тамарка с видом старушечьим.
В дом зашли: не топлено, холодно,
Двое деток, прижавшись, сидят
И со страхом, глазами голода,
На меня с упреком глядят.
Сообща уложили пьяную,
В незаправленную постель
И усевшись, под скрип дивана
Стали думать, как выгнать хмель.
Печка есть, так ее растопите,
Женщин лечат всю жизнь теплотой,
Свет большой над столом включите
И несите пакет с едой.
Нет беды страшнее чем эта,
Дети брошены, холодны,
Нет тепла и нет дома света,
Бедняки никому не нужны.
В суете где-то найдена скатерть,
За мгновенье посуда вымыта,
И велением Божьей Матери,
Деткам в руки еда подвинута.
Вы ж волчатки мои голодные,
Ешьте досыта и не бойтесь,
Поцелуйте на сон мамку родную
И в кроватках теплей укройтесь.
Мамка ваша немножко выпила,
Нынче многие жизнью брошены,
Помню раньше, как она выглядела
И какою была хорошею.
Было все, машина, муж славный
И была хорошо одета,
Но попала в любви вдруг в яму,
Что нашла, не подумав, где-то.
У соседей всегда белее,
У соседей милее и лучше,
В жизни жены часто наглеют
И мужей не желают слушать.
Муж ушел, все проедено, продано,
Двое ртов никому не нужны,
На душе пустынно и холодно
Лишь любви неудавшейся сны.
Ночь, все спят, я один, что делать,
Не уйду никуда, все устроится,
Завтра вместе будем обедать
И Тамара мной успокоится.
Завтра детям устрою праздник,
Хорошо с собой деньги есть,
Накуплю им игрушек разных
И заставлю досыта есть.
Натоплю в сенях баньку по черному
И запахнет березой дом
И Тамарино сердце холодное,
Растоплю вместе с жизни льдом.
Я поддам кипятку на камешки,
В пар ее на руках занесу
И намылю груди, как пряники
И отмою ее красу.
Отхлещу ее спину веничком
И горячий березовый лист
Ее бедра и плоть оденет
Как русалке прикроя низ.
И когда затрепещет, как прежде
И когда появится стыд,
Я скажу ей о нашем обеде,
Что давно на столе стоит.
Я куплю ей платья нарядные
И сожгу у нее все старье,
Как невесту, красу ненаглядную,
Посажу за стол в доме своем.
Я куплю ей одежду зимнюю,
Сапоги, чернобурку лису,
Чтоб открыли глаза ее синие,
Золотую ее красу.
И случилось все, как предвидел я,
Снова ожил заброшенный дом,
Когда в ночь ее пьяной увидел,
Точно знал, что застряну в нем.
Жизнь в тупик никогда не заводит,
Лабиринтам ее нет конца,
Рад я: замуж Тамара выходит
За какого-то молодца.
Получил письмо о приезде,
Меня детки на свадьбу зовут,
Меня нет, я опять в отъезде
И сойду в ночь не там, а тут.
The end
Я нашел в нем прекрасную женщину
Ту, что так изломала жизнь,
Вот что значит в церкви не венчана,
Но теперь за Бога держись.
Я пришел с ней сегодня на офис
И оставшись с крутым вдвоем,
Все остатки валюты бросил
Заплатив за работу ее.
Договор у крутых короток,
Коль дано было слово купца,
Будет снова Тамара работать,
Сохраняя улыбку лица.
Пусть опять холодком играет
Ветерок в кармане моем,
Знаю, больше чем прогуляем,
Денег больше вновь наживем.
А мою подругу вилікували. 6 років тому видалили злоякісну пухлину з мозку. Лікарі давали 3% вірогідності вдалого проведення операції і обіцяли щонайбільше 3 роки життя після неї. Так, лікування було дороге і виснажливе, але вона живе, бачить як росте її дитина.
Цікава історія, але там, судячи з тих фактів, які ви навели, не так усе просто, як здається на перший погляд. Рак молочних залоз діагностують у тих жінок, яким так і не вдалося відчути себе матір'ю, хоч і хотіли. Це не випадково, що рак діагностували саме тоді, коли донька померла. Порівняйте це, наприклад, з історією Анджеліни Джолі, яка від матері та її сестри отримала не лише високі ризики раку грудей, але й світогляд же.
Якщо коротко - люди самі творці свого щастя... і свого нещастя теж. Жертви й кати в одній особі. Там ще треба поцікавитися історією дитинства жінки з раком, її матір'ю ну і так далі, наскільки вийде...
Рак пов'язаний з власним "его" людини. Треба себе докорінно змінити, найкраще стати на одну ногу з природою і почати сповідувати та практикувати йогу. Гормони почнуть вироблятися в правильних пропорціях і хвороба відходить. Приклад: один пан у віці 60 років почувався погано. Пішов до лікарів, діагностували 4 стадію раку. Він все заинув пов'язане з дослідницькою роботою. Мріяв багато років навчитися літати на дельтаплані. Купив собі делтаплан і вирішив перед смертю злітати. Почав літати, відчув красу лету, в голові було лише одне - я літаю! За рік по тому знову завітав до лікарів - раку немає взагалі, лікарі в паніці, а пан з усмішкою пішов знову на гору під Києвом літати. Діабет можна лікувати йогою і активуючими приладами.
До активуючих прладів належать "Міоритм" (в спеціальних коініках з діабетчиками був використаний ще в кінці СРСР - за 3-4 місяці хворим переставали колоти інсулін; цей прилад, що стимулює нервові волокна, виробляють в Києві, використовувавли і використовують космонавти, щб не відмирали кінцівки) та "Гіпократ" (можна замовити в Києві - дуже ефективний створює локально вакуум і пульсацію).
И звали того "пана" Варунамитра !