Як козаки хотіли жити не гірше за царських солдатів

 

У прикордонному з Річчю Посполитою містечку ­Васильків на Київщині у середині XVIII ст. стояв форпост із невеликою залогою. Вона перевіряла товари, що їх везли "в рубеж", тобто за кордон, купці з Гетьманщини, яка входила до Російської імперії. Усе задля того, щоб мито з товару бува не оминуло царську скарбницю.

Васильківська залога складалася з українських козаків і російських солдатів – загалом 77 осіб. Її очолював російський офіцер – підполковник Петро Синельников. Солдатів було 36, також по двоє барабанщиків і цирульників, писар і прапорщик. З козацького боку: хорунжий, козацький писар і 32 козаки. Своїх хлопців Синельников розмістив у казармі. Під склади для конфіскату реквізував приміщення на сусідніх монастирських землях. Козаки ж мусили тулитися по землянках і куренях. З настанням холодів майже всі починали хворіти.

Старший над козаками залоги хорунжий Семен Клецун – заступник російського офіцера – просив начальника форпосту вирішити питання з житлом для його підлеглих. Той розводив руками: нема такої можливості. Навесні 1757-го хорунжий поскаржився київському генерал-губернаторові, якому підпорядковувався начальник форпосту. Далі скарга потрапила до гетьмана Кирила Розумовського. Із припискою, що питання потребує негайного розв'язання. Гетьман наказав збудувати у Васильківському форпості хату на два покої – для старшини, велику казарму – для козаків, а також стайню для коней. І доручив київському полковникові Юхиму Дараганову особисто простежити, щоб житло для козаків було не гіршим, ніж те, що мають московити.

Восени збудували хату й казарму. Щоправда, звели лише стіни – вкрити споруди виявилося нічим. Листування хорунжого з Києвом не дало результатів. Новобудови простояли зиму, всередині засипані снігом. А козаки й далі мерзли в землянках і куренях. Семенові Клецуну довелося ще раз скаржитися Розумовському. Той наказав Київському полку асигнувати кошти з "имеющихся при том полку остаточных денег".

Але "залишкових грошей" ледь вистачило на два дахи. Козаки перезимували в неопалюваній казармі, без грубок. Краще, ніж у землянках, та через холод усе одно раз по раз застуджувалися. І хорунжий знову наважився потурбувати гетьмана. Той здивувався, що справа й досі не вирішена. Наказав виробити цеглу для грубок на Васильківській цегельні, яка належала Києво-Печерській лаврі, і безкоштовно віддати козакам. Так і зробили.

А вже 1765-го козакам наказали звільнити приміщення –  для митниці, бо колишня будівля цієї служби вже непридатна для використання. Хорунжий намагався відстояти козацькі будинки. Але куди оскаржувати розпорядження київського губернатора? Посаду гетьмана рік тому імператриця Катерина ІІ скасувала.

1766-го козаків викинули з приміщень, спеціально для них збудованих. Вони знову оселилися в куренях і землянках. На казарму московських вояків митниця не претендувала

×